Розгляд соціальної зрілості як процесу актуалізації людиною власних потенціалів та використання їх як засобів реалізації сенсу життя, повністю підтверджує тезу про те, що актуалізація потенціалів визначається як усвідомлення та прийняття раніше неусвідомлюваних власних можливостей та психічних змістів (думок, почуттів, моделей поведінки, властивостей, здібностей та ін. - як суб'єктивно приємних, так і суб'єктивно неприємних, як соціально схвалюваних, так і соціально несхвалюваних).
У цьому контексті соціальна зрілість починає діяти як механізм саморегуляції соціальної поведінки особистості таким чином:
- соціальна зрілість формується та усвідомлюється як специфічна система ціннісних орієнтацій, що визначають характер змісту та засобів досягнення провідних життєвих цілей особистості і тому складають основу саморегуляції її соціальної поведінки;
- у ході становлення соціальної зрілості розвивається соціально-конструктивна життєва позиція, що передбачає усвідомлення необхідності творчої взаємодії з соціальним середовищем на основі прийняття особистістю відповідальності за побудову власного життя, ставлення до оточуючих як до суб'єктів життя, а не засобів досягнення власних цілей, інших цінностей самоактуалізації;
- у ході становлення соціальної зрілості викристалізовується компетентність особистості в часі; вона передбачає таку єдність часової перспективи у свідомості людини, за якої минуле сприймається лише як джерело досвіду, майбутнє — лише як сфера цілепокладання, а теперішнє — як єдиний доступний активності часовий вимір [1].
Соціальна зрілість – це алгоритм сповідування ціннісних орієнтацій людини, які формуються внаслідок взаємодії її соціогенних потреб з цінностями соціального оточення. Ця взаємодія відбувається протягом усього життя особистості, але по-особливому проявляється під час професійної самореалізації. У такий спосіб особистість вбудовується як соціальний суб'єкт у цілісну систему конкретного суспільства.
На фоні існуючих доробок, де вивчається позитивний досвід особистості та її позитивне мислення, надамо визначення позитивної особистості – це людина, яка співзвучна із позитивними станами, вона є істотою з більш високою життєвою енергією, з більш високим рівнем самоактуалізації, що проявляється у творчості та соціумі. Це людина, психічне здоров’я якої дає змогу протистояти можливому негативному впливу ззовні та адекватно використовувати реальні зовнішні можливості, їй властива орієнтація на успіх, висока самооцінка, наявність суб’єктивного контролю за ситуацією, висока активність, яку зумовлено прагненням пізнати свої можливості та реалізувати їх. Уважається, що соціальна детермінація досягнення позитивності забезпечує можливість активності, вибору, відповідальності, а також формування ціннісних орієнтацій, які визначають рівень особистісної активності та спрямованості [2].
Які вони життєві програми позитивної успішної особистості?
В першу чергу, підкреслимо, що зміст життєвих програм позитивної особистості визначається прагненням до самопізнання та самоздійснення. Тобто ці програми мало чим відрізняються від програм більшої кількості людей, які так само прагнуть значущості та пошуку смислу свого життя. Але, нажаль, не завжди кожна людина може виправдати таке прагнення. Невідповідність між тим, чого людина досягла, і тим, що їй потрібно завершити й досягнути, виступає джерелом постійного пошуку й активності, особистісного розвитку, самосвідомості і самовизначення, самоактуалізації та самоздійснення. Згідно з таким поглядом на природу людини, її позитивність починає розглядатися як особистісна успішність, якої людина досягає на життєвому шляху, пізнаючи та актуалізуючи свої можливості. У зв’язку з цим проблема позитивності особистості – це й проблема успішності життєвого шляху. Якщо на життєвому шляху відбувається самоактуалізація особистості, то такий життєвий шлях та особистість характеризуються як успішні. Якщо ж людина переживає невдачі в актуалізації своїх потенційних можливостей, то в неї виникає почуття недосконалості, незавершеності того, що могло б бути, виникає невротичне почуття провини і, як наслідок, має місце звуження особистісного розвитку.
Другим важливим критерієм, який доповнює критерій психологічного здоров’я, є вплив життєвого шляху особистості, її дій і вчинків на інших людей, на суспільне життя і навіть на людство. Це таке своєрідне втілення особистісних можливостей у результатах конкретних діянь. Знаючи характеристики самоактуалізації особистості як незалежної, із власним поглядом на життя та своєрідною системою цінностей, можна помітити, що досить часто пошук нею мети життя полягає в пошуку ідентичності, покликання через професійну діяльність, яка стає значущою частиною життя. Таким чином, однією з умов досягнення максимально можливої успішності діяльності, є сама особистість.
Програма самореалізації часто може й не усвідомлюватися особистістю. Життєва активність особистості може знизитися при переживанні того, що програма адаптації не сприяє самореалізації, і проявлятися в переживанні втрати смислу чи то біографічних кризах. Зрозуміло одне, що особистість не може розкрити увесь свій потенціал поза суспільством. Звідси й виникає проблема гармонічного поєднання цих двох програм адаптації та самореалізації, де об’єднувалися б активність, спрямована на адаптацію з творчістю в самореалізації в конкретно заданих умовах соціуму. Особистістю, яка об’єднує ці дві програми – є позитивна особистість. Саме така позитивна особистість усвідомлює необов’язкове страждання заради того, щоб жити у відповідності із своїми потребами, можливостями, а усвідомлює свої здібності творити позитивні переживання у власному житті.
Соціально зріла особистість – це особистість, у якій поєднуються такі ціннісні орієнтації, що визначають основу її життєвої компетентності. Передусім, це цінності ставлення до себе та інших як до цінності, мети, а не засобу досягнення чужих цілей; чесності, що проявляється у відкритості досвіду та щирості у почуттях; свободи як спонтанність, відсутність постійного контролю та сліпого дотримання належного, відповідальність; довіри до людської природи; та творчої спрямованості людини.
Реалізація описаних цінностей веде як до внутрішньоособистісної інтеграції шляхом самоприйняття та свідомого розв'язання конфліктів, так і до соціальної інтеграції через співробітництво та актуальну продуктивну (з елементами творчості) діяльність. Наявність такої ціннісної системи є чинником специфічної організації особистістю власного соціального простору та соціально-психологічного часу, яка, у свою чергу, сприяє подальшому втіленню цих цінностей. Такі процеси стимулюють перебіг соціального дозрівання та складають його сутність.
Соціальну зрілість можна розглядати як вершину розвитку мотиваційної структури особистості. При цьому не слід забувати, що максимальному становленню соціальної зрілості сприяє відповідний розвиток та задоволення потреби в соціальній оцінці, визнанні. Ось чому становлення соціальної зрілості неможливо без етапу конструктивної взаємодії з соціумом через співробітництво та продуктивну (з елементами творчості) діяльність. Лише така взаємодія є джерелом суспільного визнання, з одного боку, й засобом розкриття власних можливостей – з другого. Таким чином, усвідомлення необхідності конструктивної взаємодії з соціумом є умовою інтеграції в суспільство, відповідно й фактором становлення соціальної зрілості.
Особливе значення для конструктивної взаємодії з соціумом має прийняття особистістю відповідальності за власне життя. А автобіографічний масштаб життя людини відображає її загальну схильність приписувати відповідальність за події, що відбуваються в її житті, собі, власній поведінці, здібностям, або оточенню, випадку, долі, обставинам, тобто силам, що непідвладні її управлінню. Автобіографічний досвід людини є глибинним, стійким елементом структури саморегуляції особистості, що безпосередньо впливає на міру конструктивності її соціальної поведінки, а відповідно й міру соціальної зрілості.
Список використаних джерел:
- Вірна Ж.П. (2011). Автобіографічні чинники соціальної зрілості особистості. Проблеми загальної та педагогічної психології : збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. Т.13. Ч.1. 59-65.
- Сердюк Л.З., Завірюха В.В. (2018). Позитивна психотерапія в сприянні психологічному благополуччю особистості. Актуальні проблеми психології. 185-193 ;http://appsychology.org.ua/data/jrn/v9/i11/19.pdf
inforum.in.ua@ukr.net