ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ЯК ПРЕДИКТОР СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТОВАНОСТІ ЛЮДИНИ

Поняття «якість життя» (quality of life) є міждисциплінарним, а підходи до його змісту вельми різноманітні й неоднозначні. Його розробкою займаються в рамках соціології, економіки, медицини, психології та інших наук про людину, але при цьому актуальність проблеми не знижується, а тільки зростає. На сьогодні існує низка робіт, які розглядають якість життя в контексті здоров'я, соціально-економічних умов і психологічних показників [1]. При цьому всі підходи до розгляду поняття «якість життя» можна умовно поділити на два типи - ті, що прагнуть до узагальнення і включення до нього безлічі різних параметрів, і ті, що розглядають його у вузькому сенсі.

Розробкою оцінювання якості життя як ставлення до зовнішніх соціоекономічних умов життя, у різний час займалися соціологи, політологи та фахівці суміжних професій, однак дослідження параметрів високої якості життя, яке в рамках цих наук пов'язують із матеріальними благами, тривалістю життя, рівнем народжуваності та смертності тощо, належить радше до дослідження зовнішніх соціальних ознак життя, а не його якісних характеристик. У рамках медицини та медичної психології якість життя розглядається як суб'єктивна оцінка здоров'я, задоволеність здоров'ям, зміст оцінювання соматичних захворювань тощо. З-поміж усіх цих досліджень простежується інтегральний характер категорії якості життя, що ґрунтується на суб'єктивному сприйнятті. За такого розгляду якість життя містить у собі не тільки фізичне та емоційне, а й соціальне та психологічне функціонування.

З огляду на зазначену вище тенденцію в розумінні цієї категорії, медики та фахівці суміжних напрямів психології конкретизують її в контексті психічного здоров'я. Під час виявлення оцінки якості життя в межах цього підходу враховують різні критерії: фізичні (енергія / втома, біль, дискомфорт, сон / відпочинок, сила тощо); психологічні (мислення, концентрація уваги, емоції, самооцінка, переживання тощо); рівень незалежності (повсякденна активність, працездатність, залежність від лікування тощо); суспільне життя (якість міжрегіонального спілкування); якість життя в суспільстві (якість міжрегіонального спілкування); якість життя в суспільстві (якість життя); рівень незалежності (повсякденна активність, працездатність, залежність від лікування та інше); суспільне життя (якість міжособистісних стосунків, загальна цінність суб'єкта, сексуальна активність тощо); навколишнє середовище (побут, забезпеченість, безпека, доступність і якість допомоги, інформації, можливість здобувати освіту тощо); духовність (релігія, особисті переконання) [2]. Існує також психологічний підхід до розгляду категорії «якість життя», який розглядає нематеріальні аспекти людського життя, такі як щастя, суб'єктивне благополуччя особистості тощо. Згідно з цим поглядом, якість життя є результатом взаємодії особистісних особливостей і життєвих подій, тому вимірювати її можна лише через нематеріальні змінні переживання щастя [3]. Чимало досліджень якості життя в рамках позитивної психології розглядають її суб'єктивні аспекти (щастя, задоволеності життям, суб'єктивного благополуччя,  цінності, гідності, позитивний досвід тощо) [4-6].

З огляду на проведений аналіз проблеми визначення якості життя, можемо констатувати його визначення як ставлення до життя загалом, що спричинено зовнішніми умовами або зумовлено впливом внутрішніх установок тощо. Індикатором такого ставлення людини до життя є соціальна адаптованість. Адже адаптація визначається як процес взаємодії людини і навколишнього середовища, в результаті якого у неї виникають моделі і стратегії поведінки, адекватні умовам які змінюються у цьому середовищі [7]. Часто йдеться про  гнучкість мислення, активну життєву позицію, прагнення до саморозвитку та самовдосконалення за будь-яких умов, планування і самоздійснення власного майбутнього, що й визначає внутрішній світ людини. Тому у своєму кандидатському дослідження С. Ворожбит констатує положення про соціально-психологічну адаптацію «як складний діалектичний процес взаємодії особистості та середовища, що призводить до оптимального співвідношення цілей і цінностей особистості та середовища, реалізації внутрішньо особистісного потенціалу в конкретних умовах життєдіяльності за сприятливого емоційного самопочуття» [8, с.4]. Що ще раз доводить, що саме якість життя є предиктором соціальної адаптованості людини.

Список використаних джерел:

1. Віговська О. О. (2013). Якість життя особистості: теоретико-емпіричні доробки сучасної психології. Освіта регіону. Політологія. Психологія. Комунікації. Київ : Університет «Україна». № 2 (32). 161-165.
2. Hughes B. (1990). Quality of life. Researching social gerontology. 46-58.
3. Hajiran H. (2006). Toward a quality of life theory: net domestic product of happiness. Social Indicators Research. Vol. 75. 31–43.
4. Вірна Ж.П. (2013). Адаптаційний профіль задоволеності життям особистості. Проблеми сучасної психології : зб. наук. праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України та Державного вищого навчального закладу «Запорізький національний університет». Запоріжжя: ЗНУ. № 2 (4). 20-25.
5. Гаврилюк І.О. (2019). Особистісно-адаптаційні індикатори суверенності психологічного простору студентської молоді. Fundamental and applied researches in practice of leadind scientific school. Hamilton, ON. Vol. 32(2). 19-29.
6. Сердюк Л.З. (2015). Самотворення особистості як цілісний самодетермінований феномен. Актуальні проблеми психології : зб. наук. праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України. Миколаїв, Вип. 38. 422-431.
7. Карпенко Є.В. (2013). Самоактуалізація і адаптація : від конфронтації до кооперації : монографія. Івано-Франківськ : Нова Зоря.
8. Ворожбит С.А. (2011). Почуття довіри як чинник соціально-психологічної адаптації студентів : автореф. дис. …канд. психол. наук : 19.00.05 ; Ін-т психології ім. Г. Костюка. Київ.