Сучасні науково-дослідницькі теоретико-емпіричні студії в галузі мілітарної психології сходяться на констатації того, що ефективна робота солдатів, самоефективність військового підрозділу завжди постає найважливішим завданням для збройних сил у всьому світі. Водночас, очевидно, доцільно відзначити, що безпосередній ландшафт військової ефективності в сучасній війні певним чином змінюється, тому науковці стверджують про необхідність вивчення ефективності індивідуального внеску кожного воїна в «мілітарну силу» бойового підрозділу. Бурхливість динаміки сучасної війни, моделювання оперативних сценаріїв перебігу воєнних дій інколи навіть із залученням технологій штучного інтелекту потребують від військових, особливо ж командирів, оперативної та швидкої відповіді, а також гнучкої адаптивності і тактико-стратегічного мислення. Безперечно, розуміння значущості психологічних чинників і атрибутів в оптимізації особистісно-мілітарної ефективності у навчально-бойовій діяльності лежить в основі як фахової підготовки курсантів військових академій, так і є засадничою для забезпечення їхньої військової ефективності у подальшій офіцерсько-командирській діяльності [1]. Самоефективність у широкому військовому контексті має поліфункціональну інтерпретацію, а її культивування є розгалуженим синтезом усієї системи навчання курсантів, причому насамперед на рівні виховання лідерських рис і навичок, спроможності діяти в найскладніших екстремальних ситуаціях тощо. Очевидністю постає те, що курсанти, солдати й офіцери, які демонструють високі рівні особистісно-фахової самоефективності, здатні якісніше і швидше виконувати складні накази і завдання та оперативніше і результативніше досягати позитивної переваги над опонентами. Вони проявляють непохитну наполегливість у виконанні здавалося б непоборних труднощів та схильні бути гіперадаптивними до мінливих умов і обставин тренувальної та бойової діяльності. Самоефктивність трактується як невід’ємний психологічний атрибут, що сприяє особистісній стійкості курсанта в середовищі військових професіоналів і допомагає долати численні перепони та складнощі.
Самоефективнсть курсанта можна розглядати як важливий біо- та соціальний маркер його навчально-службової діяльності, адже вона відіграє ключову роль у забезпеченні лідерського самоствердження й різнобічної самореалізації як фундаметальних компетенцій майбутнього офіцера.
Військова академія як едукаційно-селекційна освітня інституція відіграє важливу роль у плеканні функціональної еліти сучасної армії, типовим зразком, вочевидь, доцільно назвати, наприклад, Вест-Пойнт – одну з найвідоміших військових академій США. До речі, цікавий аналітично-інтерпретаційний аналіз психологічних особливостей прояву мілітарного самоприйняття у курсантів військових закладів, зокрема на прикладі цієї знаної академії, здійснений Д. Оржешком. Дослідник відзначає, що формування розгалуженого мілітарного самоприйняття постає одним із найважливіших завдань у мережі психологічної підготовки майбутніх офіцерів, а в освітньому процесі Вест-Пойнту це набуває логічного поєднання з усіма іншими ракурсами оптимізації як самоефективності, так і контекстно розгалуженого особистісно-фахового самоусвідомлення майбутніх офіцерів [2]. Navickienė O, Vasiliauskas AV. детально аналізують особливості впливу стійкості курсанта на його самоефективність, а також на подальші професійні досягнення. Авторами здійснено поглиблену перевірку модерованого опосередковувального ефекту професійного покликання на особистісне і фахове становлення курсантівв унікальному контексті військової академії. Самоефективність трактується як основний посередник у дуже складному зв’язку між особистісною стійкістю курсантів та системою їхніх теперішніх і потенційних професійних досягнень [7]. Bekesiene S. теж пише про важливий вплив особистості на академічну та військову успішність курсантів, зокрема завдяки посередницькій ролі самоефективності [4]. На думку McLarnon M. J., Rothstein M. G., King G. A., у забезпеченні стійкості військовослужбовців до негараздів чільну роль відіграє саморегуляція, тому саморегулятивні вміння й навички постають вагомою складовою особистісно-мілітарної ефективності, а отже і самоефективності в навчальних і бойових умовах. Спроможність регулювати власну діяльність за допомогою аутосугестії та інших дієвих практик маркує військового як самодостатню й саморегулятивну систему, спроможну до ефективного виконання завдань і наказів [6]. Souza L. A. S. D., Torres A. R. R., Barbosa G. A., Lima T. J. S. D., Souza L. E. C. D. пишуть про самоефективність як дуже важливий медіатор взаємозв’язку між відчуттям суб’єктивного благополуччя курсантів-військовослужбовців та їхнім загальним станом здоров’я. По суті, самоефективність подається як знаковий маркер психосоціальної основи у здоров’язберігальних тактиках і стратегіях життєвого шляху курсанта на певному етапі онто- і соціогенезу – навчанні у військовій академії [8]. Цікавим є нейробіологічний підхід щодо мілітарної самоефективності військового. Так Beckner M. E., Main L., Tait J. L., Martin B. J., Conkright W. R., Nindl B. C. пропонують враховувати циркулюючі біомаркери, які пов’язані як з продуктивністю та стійкістю під час військового оперативного стресу, так і засвідчують особистісно-професійну ефективність воїна. Науковці стверджують, що ефективна і якісна адаптація до військового оперативного стресу є дуже складною та різновекторною фізіологічною реакцією, яка поєднує і симпатичну нервову систему, і гіпоталамо-гіпофізарно-надниркову вісь, і імунну систему, що в синтезі дозволяє створити такий тонкий баланс між анаболізмом і катаболізмом, який зможе задовільнити вимог постійно мінливого середовища. Внаслідок цього стійкість і спроможність протистояти негативному впливові стресу на бойові результати, долати його наслідки, ймовірно, на думку дослідників, ґрунтується на відповідній біологічній адаптації до виникаючих стресогенних чинників. Констатовано, що ефективну бойову готовність і стійкість можна підвищити завдяки кращому гомеостатичному контролю, кращому регулюванню запальних реакцій і збалансованих анаболічних/катаболічних процесів з урахуванням різноманітних біомаркерів. Правда, відзначено, що навряд чи якийсь один клас біомаркерів є кращим для оцінки фізіологічної стійкості, однак завдяки такому підходові відповідна панель біомаркерів, яка враховує відповідний баланс між цими доменами, може стати дуже корисною у розробці та запровадженні систем моніторингу [3].
Вважаємо, що особистісна самоефективність має істотний, а інколи й вирішальний вплив на академічну та військову успішність курсанта. По суті, самоефективність забезпечує тяглість і взаємозв’язок між його особистісними потенціалами, індивідуально-психологічними задатками, здібностями і тими поведінковими патернами, які забезпечують реалізацію завдань і вирішення проблем. Тому посередницька роль самоефективності дуже відчутна в налагодженні сприятливого й позитивного біосоціального симбіозу курсанта військової академії. Вона своєрідним чином маркує його спроможність стати ефективним військовим фахівцем, успішним і результативним офіцером.
Окреслена актуальна проблематика потребує подальших міжгалузевих досліджень з метою встановлення узагальнених оптимальних підходів.
Список використаної літератури:
- Гошовська, Д. і Гошовський, Я. (2023). Сучасна мілітарна психологія : різновекторність досліджень. Психологічні перспективи. 42. 38–
- Оржешко Д. (2024). Психологічні особливості прояву мілітарного самоприйняття в курсантів (на прикладі Вест-Пойнту – військової академії США). Психогенеза особистості: норма і девіація : зб. наук. статей і тез; гол. ред. Я. Гошовський. Луцьк : ФОП Мажула Ю.М., 175–183
- Beckner M. E., Main L., Tait J. L., Martin B. J., Conkright W. R., Nindl B. C. (2022). Circulating biomarkers associated with performance and resilience during military operational stress. J. Sport Sci. 22, 72–86. doi: 10.1080/17461391.2021.1962983
- Bekesiene S. (2023). Impact of personality on cadet academic and military performance within mediating role of self-efficacy. Psychol.14:1266236. doi: 10.3389/fpsyg.2023.1266236
- Covington I. K., Malkowska W., Elsey V. (2024). Elite high-performing military leaders: an evidence-based analysis on the role of resilience in military careers. 1st Edition. Modern Day Organ. 189–212. doi: 10.4324/9781003287858
- McLarnon M. J., Rothstein M. G., King G. A. (2021). Resiliency to adversity in military personnel: the role of self-regulation. Psychol. 33, 104–114. doi: 10.1080/08995605.2021.1897492
- Navickienė O, Vasiliauskas AV. (2024). The effect of cadet resilience on self-efficacy and professional achievement: verification of the moderated mediating effect of vocational calling. Front Psychol. Jan 8;14:1330969. doi: 10.3389/fpsyg.2023.1330969.
- Souza L. A. S. D., Torres A. R. R., Barbosa G. A., Lima T. J. S. D., Souza L. E. C. D. (2014). Self-efficacy as a mediator of the relationship between subjective well-being and general health of military cadets. Cadernos de Saúde Pública. 30, 2309–2319
inforum.in.ua@ukr.net