ПСИХОЛОГІЯ ЕМПАТІЇ У ЗАРУБІЖНІЙ НАУКОВІЙ ПАРАДИГМІ

      У контексті вивчення специфіки впливу емпатії на особистісну психогенезу в підлітково-юнацькому віці нами було здійснено аналітичний огляд зарубіжної психологічної думки щодо сутнісно-функціонального наповнення емпатії людини. Феномен емпатії детально і повномірно вивчався у зарубіжній науковій парадигмі, насамперед у контексті психологічного знання про афективність людини.

      Крізь призму гуманістичної психології  Guthridge, M., and Giummarra, M. J. досліджують особливості таксономії (класифікації) емпатії як багатовекторного поняття. Дослідники дають низку мета-визначень цього феномена, а також пропонують дев'ять вимірів складної емпатичної системи.людського Я.

      Наголошено концептуальна широку різноманітність у визначенні та вивченні такого складного явища як емпатія. Внаслідок цього появилося багато описів дуже багаторівневого, різнорідного й нелінійного набору близьких і споріднених за своєю суттю явищ.

      Звичайно, що таке багатоманіття спричинило істотну плутанину, адже досить складно констатувати одну-єдину версію того, що ж таке емпатія є насправді.  Наслідком цього стало неоднорідне й полісемантичне трактування емпатії в різних наукових підходах і дисциплінах, зкрема у філософії, соціології, політології, психології тощо.

       Вважається, що емпатія є відкритою для вивчення та інтерпретації трансдисциплінарною конструкцією. Лише синтез різних підходів забезпечить більш-менш чітке й повне окреслення фундаментальних ракурсів і аспектів людської емпатійності.

      Дослідники здійснили дуже складний індуктивний концептуальний змістово-іункціональний аналіз наявних на сьогоднішній час різних трактувань і визначень терміну «емпатія».

      Почавши із тлумачення емаптійності та власне емпатії людини в науковій літературі з 1980 року, науковці встановили щонайменше біля 150 різних визначень термінологічної сіту емпатії. З дуже широкої науково-психологічної вибірки (понад півтисячі публікацій) вдалося виокремити таких основних всеосяжних вимірів емпатії людини:

1) емпатія є каталізатором;

2) емпатія – це базова функція людини;

3) емпатія є процесом;

4) емпатія – це результат;

5) емаптія є багатоманітним і складним афективним станом;

6) емпатія – складний когнітивний стан;

7) емпатія є залученням себе та інших людей;

8) емпатія призводить до видозміненої зазвичай гуманної поведінки;

9) емпатія відбувається, проявляється і функціонує в конкретному соціальному міжособистісному контакті і контексті.

   Узагальнюючи, дослідники пропонують таке мета-визначення емпатії - це спроможність особистості якісно і багатопланово переживати різні афективно-емоційні та когнітивно-інтелектуальні психостани іншої особистості, зберігаючи водночас своє чітке і концентроване на собі Я, для того, щоб пізнати, зрозуміти, відчути, пошкодувати, домопгти іншій особистості.  

      Емпатична система» людини має багатовимірну змістово-функціональну природу і застосування, вона якісно гуманізує взаємини та спілкування між людьми [11].

      Kunyk, D., & Olson, J. K. здійснили розлоге і багатогранне уточнення різних концептуалізацій такого феномена як емпатія. Встановлено, що попри різноманіття концептуальних бачень емпатійності людини, визначальни м змістовим ядром обирається якраз механізм емоційної підтримки, співпереживання, співчутливості, спільногго розподілу емоційної напруги й тягара проблем [17].

      Hall, J. A., and Schwartz, R.  вважають, що емпатія презентує майбутнє людства, подальший розвиток якого лежить у площинах спільного розуміння необхідності взаємної допомоги, співчуття, співпереживання у таких загрожених різними викликами (екологія, війни, соціально-економічні кризи тощо) повсякденних реаліях буття пересічних людей на всіх континентах [13].

       De Waal, F. B. висвітлює широкий і поглиблений екскурс у проблему повернення альтруїзму в альтруїзм, тобто розгялає цілу низку підходів, в яких проаналізовано тривалу і досить складну еволюцію емпатії.  Дослідник зазначає, що еволюційна теорія постулює досить розлогий дискурс того, як розвивалася альтруїстична поведінка в людини та людській цивілізованій спільноті.

        Констатовано, що мотиваційний аналіз людини має бути таким, що якось обмежувати себе, і лише тоді стають можливими прояви альтруїстичного імпульсу, тобто емпатійна налаштованість.

      Дослідник наголошує, що емпатія є своєрідним ідеальним механізмом - кандидатом для так званого спрямованого альтруїзму як цілеспрямованої відповіді однієїлюдини на проблеми, біль, потреби, негаразди і страждання іншї людини.

      Стверджується, що цей складний албтруїстичний механізм є філогенетично дуже стародавнім (на думку вченого, ймовірно, такий же давній, як ссавці і птахи).  Згодом появилися, розвинулися  складніші форми альтруїзму та емпатії, що зробили соціум гуманним і більше справделивим та добрим.

        Динаміка і рух механізму емпатії погоджуються з передбаченнями, досягають успіху і залежать від вибору родичів та взаємного і поціновуваного альтруїзму як бажання безоплатно робити добро іншим живим істотам  [5].

      Luis EO, Martínez M, Akrivou K, Scalzo G, Aoiz M and Orón Semper JV детально висвітлюють важливу роль емпатії в спільній інтенціональності людей. Досить часто якраз емпатія робить найважливіший внесок у розуміння людиною свого Я.

       Проаналізувавши різні бачення концептуальних і дослідницьких підходів до феномену емпатії, дослідники констатували взаємозв’язність природи емпатії, спілкування та самоусвідомлення.

      Також наголошено щільність і паралельність досліджень з емпатії та своєрідний міждисциплінарний діалог із сучасними нейронауками, філософією та безперечно власне психологією.  Науковці викоремлюють два особливі фундаментальні елементи міжособистісних емпатійних взаємин:

              1) бачення умов і проблем життя, яке і спільне, взаємне і поділюване між двома людьми;

          2) спільні процеси індивідуальної, але водночас інтерактивної психоемоційної включеності у проблему і спільна регуляція поведінки й емоційних психостанів, яка передбачає спільну і нерозривну емпатійну взаємодію між двома людьми [18].  

           Morelli, S. A., Lieberman, M. D., and Zaki, J. аналізують нові (станом на 2015 рік) дослідження у сфері позитивної емпатії. Дослідники пишуть, що непрофесійна інтуїція  і побутовий психологізм дає підстави сподіватися, що спроможність людини ділитися, тішитися, святкувати, радіти й насолоджуватися позитивними емоціями та успіхами інших людей є типови явищем і буцімто срияє покращенню індивідуального добробуту, почуттів і міцності та щирості міжособистісних стосунків.

      Однак здійснений науковцями аналітичний огляд джерелознавчої наукової тематичної літератури  викликає сумніви з причини того, наскільки насправді позитивна емпатія якісно і кількісно відрізняється від тісно пов’язаних між собою певних соціально-психологічних і особистісних конструктів.

        У багатьох публікаціях ідеться про те, наскільки і чи справді пов’язана позитивна емпатія зі сприятливи і успішними соціальними та індивідуально-особистісними досягненнями й результатами.  

      Констатовано, що позитивна емпатія зазвичай дуже тіснопов’язана з такими психоконструктами, як загальна гуманність, щирість, позитивність, співпереживальність, співчутливість до проблем, лиха і біди інших людей, але жодним чином  не залежить від них.

     Наголошено на тому, що позитивна емпатія щільно і найчастіше корелює з помітним позитивним підвищенням просоціальної поведінки людини, допомагає досягненню партнерської соціальної близькості та переживання позитивних відчуттів завдяки усвідомленню власного благополуччя [19].

     Zaki, J., & Ochsner, K. окреслюють складну мережу нейропсихологічних звязків,  які супроводжують появу та функціонування механізмів емпатійності людини і наголошують на необхідності врахування як сенсорно-афективних маркерів і сигналів емпатії, так і глибинних нейронних утворень, які свідчать про когнітивні складові цього неоднозначного і складного процесу [24].

      Cuff, B. M. P., Brown, S. J., Taylor, L., & Howat, D. J. здійснили розгалужений огляд концепції емпатії в контексті аналітичного охоплення проблеми емоцій. Висвітлено афективну основу зародження і функціонування емпатійності людини, розкрито психоемоційне наповнення фактів прояву емпатії між людьми [4].

        Decety J., Jackson P. L. розкривають специфічність сучасних поглядів і підходів соціальної нейронауки на феномен міжособистісної емпатії. Серед сучасних інноваційних напрямків психологічної науки, на думку дослідників, якраз найропсихологія може найточніше пояснити ті складні взаємозвязки, завдяки яким у мозку людини виникають наміри і можливості бути емпатійною, співчутливо, доброю, тобто безкорисливо надавати емоційну підтримку іншим, сприяти її комфортові і благополуччю тощо [6].

            Farrelly, D., & Bennett, M. стверджують, що співчуття та емпатійність породжують своєрідні дива, оскільки призводить до помітної активізації благодійної поведінки людини у віртуальній реальності, зокрема в Інтернеті. Оскільки час є своєрідною валютою, то виокремлення його на співчуття до інших з намірами і бажаннями їм допомогти можна вважати великим досягненням і особистісним гуманно орієнтованим зрушенням з позитивним зазвичай результатом – афективною допомогою (емоційною, функціональною, інтелектуальною та ін.) комусь, хто її нагально, гостро (та ще й віртуально анонімно) дуже потребує [12].

       Barbot, B., and Kaufman, J. C. піддали поглибленому науковому аналізові те, що робить захоплюючу віртуальну (зазвичай інтернет) реальність найкращою машиною для співпереживання.

      По суті, здійснено дуже інноваційне висвітлення того, що люди, які не знаходять співчуття в реальному житті, віднаходять його у віртуальному просторі соціальних мереж та інших платформах. Науковці пропонують механізми і підходи до розпізнавання глибинних змін, які відбуваються з людиною, яка віднайшла співчуття й емпатію в анонімних або ненадійних, справжніх і авторизованих джерелах дуже глибокої віртуальної реальності/ірреальності [1].

     Як відомо, емпатія може бути трикомпонентною:

              1) емпатійна   тенденція   як спроможність  до щирого і природньо демонстрованого, а не вдаваного   співпереживання, особлива вразливість до чужого горя і проблем;

               2) тенденція   до   приєднання   як виражена спроможність демонструвати доброзичливість,  тепло, уважність, співчутливість, взаємну підтримку;

                3) сензитивна чутливість до зехтування і відторгнення як особлива здатність  проявляти співчуття до болісного переживання іншим своєї провини, неадекватне і травмогенне сприйняття будь-якої критики та зауважень на свою адресу.

         Слід зазначити, що емпатійні тенденції притаманні майже всім людям, але частота і сила їхнього прояву та розвитку детермінується культурою виховання у сімейному мікродовкіллі, різних традиціях культури, інститутах соціалізації, життєвим досвідом, інколи навіть професійною приналежністю.

           Thompson, N. M., Uusberg, A., Gross, J. J., and Chakrabarti, Н. М.,   стверджують, що емпатія тісно залежить від спроможності людини до регуляції власних емоцій, адже якраз афективність є домінуючою у співпереживанні іншим людям, перейманні їхніми проблемами та іншими викликами, кризами, конфліктами і негараздами, які нагально потребують вирішення і допомоги [22].

      Depow, G. J., Francis, Z., & Inzlicht, M. відзначають велике значення, яке відіграє досвід емпатії в повсякденному житті пересічної людини. Бути співчутливим, добрим, спевпереживати проблемам ближніх досить складне завдання. яке однак за умови емпатційної налаштованості стає життєвою необхідністю і навичкою. Щоденні турботи розділені з іншою людиною стають значно легшими, а складні і нездоланні проблеми вирішуваними [7].

      Keysers Christian, and Gazzola Valeria  розкривають психологічну сутність розділення здатності та схильності людини до прояву емпатії. Зазначено, що серед базових тенденцій розвитку в когнітивних науках окрема роль належить афективності людини, зокрема врахування специфіки прояву її емпатії як важливого адаптаційного та самореалізаційного механізму соціальної перцепції [16].

      Hittner, E. F., and Haase, C. M.. пишуть про емпатію в широкому соціально-економічному контексті взаємин між людьми, зокрема між сімейними парами. Встановлено, що якраз соціально-економічний статус виступає типовим і застосовуваним модератором зв’язку між глибиною, точністю, щирістю, повнотою емпатії та особистісним і міжособистісним благополуччям людей, які різний (тривалий або короткий) час проживають у подружніх парах.

       На рівні детального лабораторного дослідження встановлено специфіку емпатичної точності щодо негативних психостанів, почуттів і емоцій чоловіка/дружини насамперед під час зясування причини і наслідків у їхній розмові про подружній конфлікт.

      Констатовано цікаві ракурси й аспекти особистісного і сімейного благополуччя (наприклад, позитивний вплив як різнобічна і радісна задоволеність своїм життям;  несприятливе і погане самопочуття, наприклад, негативний афект, симптоми агресії, тривоги, фрустрації, депресії, аутизації роздратованості тощо) і задоволеність власним шлюбом та спільним сімейним життям.  

       Наголошено істотну важливість якраз широкого соціально-економічного контексту для встановлення факту того, наскільки  приносить емпатична точність позитив і користь сімейному мікрокліматові і сімейно-побутовому добробутові [14].

     Про подібне йдеться й у дослідженні Papp L. M., Kouros C. D., Cummings E. M., в якому піддано аналтичному вивченню особивості емоцій у подружніх конфліктних взаємодіях, тобто під час вербальних конфліктів, сварок, кризових зясувань взаємин тощо. Встановлено, що емпатична точність залежить від передбачуваної подібності подружжя, а також має чітко виражений примирливий пом'якшувальний контекст на можливий прояв між подружжям (або в когось лше одного з них) помітних і негативно впливаючих амортизаційних для психіки депресивних симптомів [21].

    Zaki, J., Bolger, N., & Ochsner, K. наголошують на діалогічній сутності емпатії та стверджують, що для емпатійного контакту потрібні щонайменше двоє людей. Цікаво і різновекторно розкрита поглиблена міжособистісна природа емпатичної точності людини, особливо ж у процесі перцептивної взаємодії, вербальної та невербальної комунікації тощо [23].

   Elliott, R., Bohart, A. C., Watson, J. C., & Murphy, D. крізь призму психотерапії коснтатують величезну значущість емпатії у фахівців цього профілю, адже від добродушного і сприятливого налаштування, настрою, атмосфери  залежить як успішність початку психотерапевтичного процесу, так і його загальна успішна результативність. Емпатія терапевта тісно корелює з результатами клієнта, про що савідчать отримані дослідниками детальні цифрові дані поглибленого, розгалуженого й оновленого мета-аналізу [8].

    В іншому дослідженні Elliott R, Bohart AC, Watson JC, Greenberg LS. Empathy зазначають, що після визначення емпатії як багатогранного феномена доцільно здійснювати його обговорення та вимірювання у реальному психотерапевтичному практичному досвіді.

        Вчені наводять цікаві та інформативні результати оновленого метааналізу про існування тісного взаємозв’язку між емпатією та результатом психотерапії. Зокрема отримані досліниками достовірні  результати дають підстави констатувати, що емпатія є помірно сильним предиктором результату терапії [9].

        Breithaupt F. пропонує досить цікавий ракурс вивчення емпатії та пише про деякі «погані речі», які ми робимо для себе на для інших через співпереживання (зазвичай перебільшене). 

      Дослідник констатує, що емпатія трактується як сприятливий для просоціального розвитку і духовно-морально позитивний вплив та значення на поведінку людини. Однак існують і вкрай негативні випадки і вчинки, мотивовані, спричинені і культивовані людською емпатійністю.  

      Стверджується існування і наводяться приклади так званих «егоїстичних форм емпатії», зокрема йдеться про :

• випадки садистської емпатії;
• духовний та психоенергетичний вампіризм;
• спотворене виховання дітей у рижимі «вертоліт»;
• так звана відфільтрована емпатійність, коли відбувається егоцентричне використання ототожнення з якоюсь третьою особою як опосередкованого засобу справжнього або вдаваного емпатійного співпереживання іншим людям [2].

    Ciarrochi, J., Parker, P. D., Sahdra, B. K., Kashdan, T. B., Kiuru, N., & Conigrave, J.  розкривають дуже цікавий і малодосліджений ракурс науково-психологічного вивчення емпатії, зокрема детально і виважено аналізують тонку специфіку того, як і коли емпатійність відіграє вагому або другорядну роль і значення під час перебування в сексальному звязку та у близькій дружбі.

       Констатовано вкрай важливе значення емпатії  в посередництві між такими знаковими в житті людини подіями, людьми, партнерами, тобто виокремлено емпатійність як домінуючу рису в системі взаємин, забарвлених біологічною сексуальністю і соціальною міжособистісною дружбою [3].

       Olderbak, S., & Wilhelm, O.віднаходять тісний логічний контакт між сприйняттям людиною власних емоцій та її емпатійністю. Дослідники розробили тест на індивідуальні відмінності відносин і констатують, що попри наявність численних теорій, які підтверджують позитивний взаємозв’язок між вираженою афективністю людини та розумінням її іншими людьми.  

        На думку авторів, емпатія людини оцінюється як певна типова й повсякденна поведінка, тоді яка різнобічне і повномірне сприйняття емоцій розгяладається як деяке напружене й максимальне зусилля.

        Зокрема встановлено, що сприйняття емоцій, виражених на обличчі незнайомця (це дослідники позначають як «емоційне сприйняття»), і сенсорне відчуття або інтелектуальне розуміння  і рецепція таких емоцій (дослідники позначають це як «афективно-когнітивна емпатія») тісно співпрацюють, утворивши семантичний «вузол», який може бути підданий інтерпретації [20].

       Jones, A. P., Happé, F. G., Gilbert, F., Burnett, S., & Viding, E. у своєму дослідженні ставлять до розгляду дуже важливу проблему  - емпатія щодо дітей із затримкою психофізичного розвитку. Вчені детально аналізують психологію відчуттів, а також розкривають специфіку вираженої турботи й різних моделей і типів дефіциту емпатії у хлопчиків із психопатичними нахилами та розладом аутичного спектру. Висвітлено широке коло аутистичної проблематики, розкрито гуманістично-професійну природу як емпатії, так і загального ставлення до дітей з такми та іншими вадами особистісного розвитку [15].

       Отож типовими маркерами емпатійної реакції на особистісне неблагополуччя іншої людини, яка переживає проблеми, є співчуття, психоемоційне зараження та спільне переживання проблеми, виражений жаль, чуйна розрада, спільна печаль, взаємне співпереживання болю і втрати тощо.

      Безперечно, чим тісніший і міцніший та перевірений часом зв'язок між певними людьми (наприклад, між дружиною та чоловіком, добрими приятелями, хорошими друзями, колегами тощо), тим активніша і більша між ними емпатія.

      Тривале співпереживання і спільне розділення радості, проблем і невдач іншої людини виступає символом найвище поціновуваних людських вартостей.

      Емпатію можна і доцільно розглядати насамперед у контексті щирого бажання допомагати іншим через власний альтруїзм, а також через виражене  почуття турботи і тривоги за чиюсь реакцію на біль, тобто бажання покращити долю іншого, проявивши щиру опіку, турботу, любов, довіру і співчуття.

Список використаних джерел :

1. Barbot, B., and Kaufman, J. C. (2020). What makes immersive virtual reality the ultimate empathy machine? Discerning the underlying mechanisms of change. Hum. Behav. 111:106431. doi: 10.1016/j.chb.2020.106431
2. Breithaupt F. (2018). The bad things we do because of empathy. Interdisciplinary Science Reviews, 43(2), 166-174. https://doi.org/10.1080/03080188.2018.1450928
3. Ciarrochi, J., Parker, P. D., Sahdra, B. K., Kashdan, T. B., Kiuru, N., & Conigrave, J. (2017). When empathy matters: The role of sex and empathy in close friendships. Journal of Personality, 85(4), 494–504. https://doi.org/10.1111/jopy.12255
4. Cuff, B. M. P., Brown, S. J., Taylor, L., & Howat, D. J. (2016). Empathy: A review of the concept. Emotion Review, 8(2), 144–153. https://doi.org/10.1177/1754073914558466
5. De Waal, F. B. (2008). Putting the altruism back into altruism: the evolution of empathy. Rev. Psychol. 59, 279–300. doi: 10.1146/annurev.psych.59.103006.093625
6. Decety J., Jackson P. L. (2006). A Social-Neuroscience Perspective on Empathy. Current Directions in Psychological Science, 15(2), 54-58.
7. Depow, G. J., Francis, Z., & Inzlicht, M. (2021). The experience of empathy in everyday life. Psychological Science, 32(8), 1198-1213. https://doi.org/10.1177/0956797621995202
8. Elliott R, Bohart AC, Watson JC, Greenberg LS. Empathy. Psychotherapy (Chic). 2011 Mar;48(1):43-9. doi: 10.1037/a0022187. PMID: 21401273.
9. Elliott, R., Bohart, A. C., Watson, J. C., & Murphy, D. (2018). Therapist empathy and client outcome: An updated meta-analysis. Psychotherapy, 55(4), 399-410. https://doi.org/10.1037/pst0000175
10. Еmpathy: a review of the concept. Benjamin. Department of Psychology аnd Behavioural Sciences. 11–17.
11. Guthridge, M., and Giummarra, M. J. (2021). The taxonomy of empathy: a meta-definition and the nine dimensions of the empathic system. Humanist. Psychol. 00221678211018015:002216782110180. doi: 10.1177/00221678211018015
12. Farrelly, D., & Bennett, M. (2018). Empathy leads to increased online charitable behaviour when time is the currency. Journal of Community & Applied Social Psychology, 28(1), 42–46. https://doi.org/10.1002/casp.2339
13. Hall, J. A., and Schwartz, R. (2019). Empathy present and future. Soc. Psychol. 159, 225–243. doi: 10.1080/00224545.2018.1477442
14. Hittner, E. F., and Haase, C. M. (2021). Empathy in context: Socioeconomic status as a moderator of the link between empathic accuracy and well-being in married couples. Soc. Pers. Relat. 38, 1633–1654. doi: 10.1177/0265407521990750
15. Jones, A. P., Happé, F. G., Gilbert, F., Burnett, S., & Viding, E. (2010). Feeling, caring, knowing: different types of empathy deficit in boys with psychopathic tendencies and autism spectrum disorder. Journal of Child Psychology and Psychiatry, 51, 1188-1197. doi:10.1111/j.1469-2010.02280.x
16. Keysers Christian, and Gazzola Valeria. (2014). Dissociating the Ability and Propensity for Empathy. Trends in Cognitive Sciences 18 (4): 163–166.
17. Kunyk, D., & Olson, J. K. (2001). Clarification of conceptualizations of empathy. Journal of Advanced Nursing, 35(3), 317–325. https://doi.org/10.1046/j.1365-2648.2001.01848.x
18. Luis EO, Martínez M, Akrivou K, Scalzo G, Aoiz M and Orón Semper JV (2023) The role of empathy in shared intentionality: Contributions from Inter-Processual Self theory. Psychol. 14:1079950. doi: 10.3389/fpsyg.2023.1079950
19. Morelli, S. A., Lieberman, M. D., and Zaki, J. (2015). The emerging study of positive empathy. Personal. Psychol. Compass 9, 57–68. doi: 10.1111/spc3.12157
20. Olderbak, S., & Wilhelm, O. (2017). Emotion perception and empathy: An individual differences test of relations. Emotion, 17(7), 1092–1106. https://doi.org/10.1037/emo0000308
21. Papp L. M., Kouros C. D., Cummings E. M. (2010). Emotions in marital conflict interactions: Empathic accuracy, assumed similarity, and the moderating context of depressive symptoms. Journal of Social and Personal Relationships, 27(3), 367–387. https://doi.org/10.1177/0265407509348810
22. Thompson, N. M., Uusberg, A., Gross, J. J., and Chakrabarti, B. (2019). Empathy and emotion regulation: An integrative account. Brain Res. 247, 273–304. doi: 10.1016/bs.pbr.2019.03.024
23. Zaki, J., Bolger, N., & Ochsner, K. (2008). It takes two: The interpersonal nature of empathic accuracy. Psychological Science, 19(4), 399–404.
24. Zaki, J., & Ochsner, K. (2012). The neuroscience of empathy: Progress, pitfalls and promise. Nature Neuroscience, 15, 675–680.