ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОНКОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ ЛІКУВАННЯ

Онкологічні захворювання займають одне з провідних місць серед причин смертності в усьому світі, що робить проблему лікування та психологічної підтримки пацієнтів із цією недугою надзвичайно актуальною. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, кількість онкологічних хворих постійно зростає, що підвищує актуальність вивчення їхніх психологічних реакцій на діагноз, лікування та реабілітацію. За даними Національного канцер-реєстру України, у 2021 році показник онкозахворюваності становив 344,5 на 100 тисяч населення, із них чоловіків – 350,4 на 100 тисяч населення, жінок – 339,3 на 100 тисяч населення [2]. У 2022 році внаслідок збройної агресії росії та активних бойових дій на території України в окремих регіонах було ускладнено функціонування онкологічних центрів і отримання їх підрозділами – регіональними канцер-реєстрами відомостей про хворих із злоякісними новоутвореннями як вперше виявлених, так і тих, які вже перебували на обліку. В Україні щорічно виявляється близько 160 тис. нових випадків раку, при цьому майже 90 тис. осіб помирають від цієї хвороби. Це складає значну частку смертності, зокрема 35% померлих – люди працездатного віку. Структура онкологічної захворюваності в Україні виглядає наступним чином: перше місце займають злоякісні новоутворення шкіри, друге – рак молочної залози, а третє – рак легень. Серед жінок найбільш поширеним є рак молочної залози [2].

Психологічний стан хворого на рак проходить через значні зміни на кожному етапі лікування: від моменту встановлення діагнозу до завершення терапії, включаючи періоди хіміотерапії, хірургічного втручання, променевої терапії та подальшої реабілітації. Кожен з цих етапів має свої специфічні психологічні аспекти, які впливають як на якість життя пацієнта, так і на ефективність лікування.

Психіка хворого на онкологічні захворювання в період розвитку та прогресування хвороби багато в чому аналогічна психіці хворого на будь-яке важке соматичне захворюванням. Проте, у випадку з онкологічними захворюваннями, цей вплив може бути двояким: соматогенним і психогенним [1].

Соматогенний вплив на психіку пов’язаний з фізіологічними процесами, які виникають внаслідок інтоксикації організму, гіпоксії або інших патологічних змін, що впливають на центральну нервову систему. Наприклад, при онкологічних захворюваннях, хіміотерапія або ракові пухлини можуть викликати зміни в хімії мозку, що призводить до депресії, тривоги або когнітивних порушень [4]. Соматогенний вплив може викликати у пацієнта порушення настрою, розлади сну, депресивні стани та інші симптоми, які значною мірою обумовлені фізичним станом [6].

Психогенний вплив пов’язаний з реакцією особистості на захворювання та його можливі наслідки. Страх перед смертю, тривога щодо майбутнього, відчуття безпорадності й невизначеності можуть значно посилити психологічний стрес. Психогенний компонент може виявлятися у вигляді тривоги, депресії, посттравматичних стресових розладів (ПТСР), що знижують якість життя пацієнта і можуть погіршити загальний стан хворого [5].

Важливою особливістю онкологічних захворювань є те, що кожен етап лікування – від встановлення діагнозу до реабілітації – супроводжується різними психологічними викликами. Психологічне реагування на онкологічне захворювання у хворих має свої особливості, що зумовлені важкістю та непередбачуваністю діагнозу. Зазвичай процес адаптації до онкологічного захворювання супроводжується різноманітними емоційними та поведінковими реакціями, такими як шок, заперечення, страх, гнів, депресія, тривога та прийняття. Як свідчать дослідження, онкологічні пацієнти часто переживають етапи, подібні до стадій горя за Е. Кюблер-Росс, що відображаються в індивідуальних варіаціях на кожному з цих етапів залежно від особистих та соціальних чинників. Онкологічне захворювання значно впливає на самооцінку та уявлення пацієнтів про власне майбутнє, що часто призводить до зміни поглядів на життя та систему цінностей. Люди з гармонійним типом реагування частіше прагнуть до активної участі у процесі лікування і, відповідно, мають вищі показники соціальної адаптації. Інші типи реагування, наприклад, іпохондричний або апатичний, можуть перешкоджати оптимальному лікуванню через підвищену тривожність або байдужість до хвороби, що призводить до психічної дезадаптації [3].

За останні десятиліття значно покращились методи діагностики та лікування онкологічних захворювань, проте психологічний аспект цього процесу залишається недостатньо вивченим. Психологічний стан пацієнта безпосередньо впливає на ефективність лікування, його здатність адаптуватися до нових умов, а також на тривалість життя після завершення терапії.

Список використаних джерел

1. Афузова Г. В. Вплив психосоматичних порушень на психічну діяльність особистост. Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. 2013. С. 56-62.
2. Національний канцер-реєстр України (НКРУ) http://ncru.inf.ua/
3. Carlson L. E., Tamagawa R., Stephen J., Drysdale E., Zhong L., Speca M. Randomized-controlled trial of mindfulness-based cancer recovery versus supportive expressive group therapy among distressed breast cancer survivors (MINDSET): long-term follow-up results. Psychooncology. 2016. 25(7), 750–759. https://doi.org/10.1002/pon.4150
4. Classen C., Butler L. D., Koopman C., Miller E., DiMiceli S., Giese-Davis J., Spiegel D. Supportive-expressive group therapy and distress in patients with metastatic breast cancer: a randomized clinical intervention trial. Archives of general psychiatry. 2001. 58(5). 494-501.
5. Fawzy, F. I., & Fawzy, N. W. (1994). A structured psychoeducational intervention for cancer patients. General hospital psychiatry. 1994. 16(3). 149–192. https://doi.org/10.1016/0163-8343(94)90098-1
6. Goodwin P. J., Leszcz M., Ennis M., Koopmans J., Vincent L., Guther H., Hunter J. The effect of group psychosocial support on survival in metastatic breast cancer. New England Journal of Medicine. 345(24). 1719-1726.