ЗМІСТОВО-ФУНКЦІОНАЛЬНЕ НАПОВНЕННЯ ТРЕНІНГУ МІЛІТАРНОГО САМОПРИЙНЯТТЯ КУРСАНТІВ ВІЙСЬКОВОЇ АКАДЕМІЇ

      Нагальною проблематикою сучасної психології постає вироблення детальних підходів та їхня апробація для надання системної психологічної допомоги психотравмованим військовим, що брали участь у бойових діях. Безперечно, одним із дільянісних акцентів є необхідність запровадждення інтенсивних тренінгових технологій у процеси їхньої психо- і соціореабілітації. Існують численні напрямки вітчизняних і міжнародних програм підтримки та повернення до мирного життя комбатантів, досить результативними є, наприклад, задіяння  мобільних бригад соціально-психологічної допомоги учасникам бойових дій та членам їхніх сімей ті інші форми і засоби надання психореабілітаційної допомоги військовим.

        Одним із важливих нормативних документів щодо надання психореабілітаційної допомоги військовослужбовцям є Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 р. № 1057 «Про затвердження Порядку проведення психологічної реабілітації учасників антитерористичної операції», в якій подано ключові напрямки фахової психологічної діяльності з комбатантами (Про затвердження Порядку проведення психологічної реабілітації учасників антитерористичної операції, Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 р. № 1057) [12].

     Гошовська, Д., & Гошовський, Я. висвітлюють специфіку самоспівчуття і посттравматичного стресового розладу в мілітарному досвіді ветеранів та зазначають необхідність надання їм системної медико-психологічної ревіталізаційної допомоги [5].

     Різноманітні нормативно-правові, методологічні і власне методичні аспекти психологічного супроводу українських військовослужбовців у зоні ведення бойових дій пропонують Н. Жигайло та О. Матеюк. Дослідники наголошують істотне значення для військових здатності через активізацію самоусвідомлення до самоорганізації поведінки в умовах бойових дій, а також розкривають дієві форми організації їхнього  професійного психологічного супроводу [ ].

     Andriichuk O, Graida N, Ulianytska N., Usova O., Andriichuk B. у системі медико-психологічного відновлення військових пропонують визнавати пріоритетність для учасників бойових дій на сході України розвитку мотивації до занять лікувальною фізкультурою [17].

      Ю. Бриндіков у вимірах надання навчально-методичної допомоги фахівцям-реабілітологам розкриває теоретичні і практичні основи системної та цілісної організації якісної реабілітаційної діяльності з комбатантами. Поміж різнотипного інструментарію тренінг маркується як традиційно дуже ефективний засіб для оптимізації особистісного самоусвідомлення і самозмін у прийнятті себе [4].

     І. Черненко на рівні дисертаційного дослідження презентує особливості формування посттравматичного стресового розладу в комбатантів та подає системний теоретико-емпіричний зріз основних чинників і типових ризиків цього вкрай складного явища, а також висвітлює специфіку його ранньої профілактики, інтенсивної терапії та результативної відновлювальної реабілітації [16].  

    Непересічну нагальність і детальний аналіз особливостей надання інтенсивної та виваженої кваліфікованої психологічної допомоги психотравмованим у бойових умовах людям, зокрема завдяки плідному залученню інноваційних психотренінгових програм, здійснено С. Базарним [3].

      Корисною і цікавою в розкритті специфіки охорони ментального здоров’я та особливостей медико-психологічної реабілітації українських військових під час гібридної війни постає монографічна праця авторства науковців з Української військово-медичної академії В. Цимбалюка, В Стеблюка, О. Друзь та ін. за темою охорона ментального здоров’я та медико-психологічна реабілітація військовослужбовців в умовах гібридної війни : теорія і практика [11].

       Про специфіку психокорекції проявів соціально-психологічної дезадаптації учасників бойових дій пише Т. Кочубинська, зазначаючи на необхідності системного охоплення як причинно-наслідокової бази мілітарної дезадаптивності, так і комплексного застосування традиційного та інноваційного психокорекційного досвіду в роботі з комбатантами [9].

      Колесніченко О. детально висвітлює специфіку психологічної реабілітації військовослужбовців Національної гвардії України, які як виконавці службово-бойових завдань є учасниками реальних бойових дій. У контексті концептуального підходу про відновлення психологічної безпеки особистості автором подано синтезовані тренінгові заняття для істотного зниження негативних переживань, покращення особистісної самооцінки, саморегуляції та інші результативні форми медико-психологічної допомоги комбатантам [8].

     На думку В. Мушкевича, поміж таких позитивів як покращення адаптаційного періоду комбатантів-юнаків до звичних умов цивільного життя, міжособистісної та міжпартнерської комунікативно-перцептивної взаємодії, нам у ракурсі дослідження мілітарного самоприйняття особистості курсапнта особливо важливим  ракурсом був цей треніговий підхід щодо зміни ставлення до зовнішнього світу і до самого себе «іншого» [10].

     Апальков В. наголошує на необхідності надання системної психореабілітаційної роботи військовослужбовцям, які перебували в полоні та зазнали вкрай травмогенного психологічного/фізичного впливу з боку поневолювачів. Дослідником окреслено основні чинники, які допомагають витримати важкі умови полону якгострої форми примусового деприваційного ізоляціонізму з мінімальними збитками для психічного здоров’я військових [2].

       Зауважимо, що досвід задіяння тренінгового інструментарію є традиційно розповсюдженим і результативним, зокрема, цікавий добір фахових вправ концентрований у розробленій О. Стельмах тренінговій програмі. Вона спрямована на розвиток самоусвідомлення та формування професійної Я-концепції в майбутніх рятівників. Тренінг пропонується як плідний і ефективний засіб яісного покращення самоусвідомлення курсантів – майбутніх командирів, що працюватимуть в ускладнених ризиконебезпечних для життя екстремальних умовах та ситуаціях [15].

    У дисертаційному дослідженні Л. П’янківської розкрито те, як своєчасна психопрофілактика синдрому «емоційного вигорання» у курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України позбавляє їхню психо- і соціогенезу від багатьох болісних і дискомфортних проблем та оптимізує як успішну професійну траєкторію і кар’єрне зростання, так і загальну життєву перспективу. Розвивальні тренінгово-корекційні психотехнології будуть ефективним засобом  нейтралізації афективних розладів та істотно покращать різнобічне самоусвідомлення курсантів [13].

      Про подібне йдеться й у дослідженні О. Скрябіна і А. Командирова, в якому висвітлено позитивний і плідний досвід підготовки кадрів у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дослідники зазначають, що упродовж 2014–2020 років сімдесят вісім офіцерів цієї інституції взяли безпосередню участь в АТО/ООС. Також автори констатують, що курсанти інституту активно набувають фаховий досвід, наприклад, майбутні військові психологи були задіяні у медико-психологічних заходах, що відбувалися з метою відновлення психофізіологічного стану та реадаптації військовослужбовців одразу після виведення військових підрозділів з району АТО, а майбутні військові перекладачі забезпечували лінгвістичну комунікацію наших військових упродовж тактико-інструкторських навчань із представниками різних країн НАТО. Позитивний досвід такого фахового самоототожнення безперечно сприяє покращенню мілітарного самоприйняття в курсантів [14].

     До речі, запроваджене у нашу тренінгову програму положення про необхідність набуття курсантами комптенцій щодо оптимізації своєї мілітарної ідентичності перекликається також із твердженням Александрова Ю.В. Дослідник зазначає, що психологічні особливості самосвідомості курсантів військового вищого навчального закладу істотно залежать від своєрідності їхнього фахового самоусвідомлення й ототожнення. Автор констатує, що курсанти зазвичай сприймають себе не  тільки як суб’єктів безпосередньої навчально-професійної діяльності (синхронний ракурс), але й активно ідентифікують себе із майбутньою військово-професійною діяльністю (прогностично-перспективний ракурс).  Курсантам характерний не дуже високий рівень вираженості власної рефлексивності щодо Я, вони не дуже сумніваються щодо сприйняття (і прийняття) свого Я та вибору майбутнього мілітарного фаху [1].

      Підсумовуючи, зазначимо, що, беззаперечно, нестача соціально-підтримувальних систем, а також брак особистісних ресурсів, вочевидь, зумовлюють несформоване, хаотичне, фрагментарне й розбалансоване мілітарне самоприйняття, особливо ж у випадках негативного впливу різновидових травмогенних чинників.    Натомість сприятливий стимуляційно-підтримувальний і заохочувальний психореабілітаційний тренінговий супровід культивує підвищену повномірність самоусвідомлення та позитивно впливає на розвиток мілітарного самоприйняття.

     У подібному мілітарно-реабілітаційному контексті нами розроблена тренінгова програма, спрямована на оптимізацію різнобічного самоусвідомлення особистості курсанта. Заняття розробленої нами «Програми оптимізації мілітарного самоприйняття курсантів військової академії» відбувалися із застосуванням необхідного тренінгового приладдя (фліпчарт, олівці, маркери тощо), учасники працювали у малих групах (групи обговорення, пари, трійки). У процедурному перебігові тренінгу учасники активно застосовували мозковий штурм, творили групові презентації, здійснювали аналіз реально посталих ситуаційних проблем і критичних випадків, брали участь у рольових іграх тощо.

       Тренінгова робота здійснювалася з дотриманням основних принципів, зокрема : позитивне і доброзичливе прийняття особистості іншого, свобода, добровільність участі, інформованість участі, відкритість, конфіденційність,  активність, творче самовираження тощо.

Архітектоніка розробленого нами тренінгу була вибудувана як логічне поєднання традиційно застосовуваних ключових фаз :

1) вступ;

2) констатація і  висвітлення індивідуально-особистісних сподівань і побажань усіх учасників;

3) способи вирішення означеної проблеми і логічний перехід до  практичних дій, які покликані безпосередньо посприяти її вирішенню;

4) отримання певних результатів та підсумкові узагальнення.

   Структурна побудова кожного заняття базувалася на врахуванні сучасних традиційних і результативних підходів щодо призначення тренінгу:

 1) ритуал привітання – забезпечувалося презентаційно-адаптаційне  ознайомлення кожного з учасників Т-групи;

 2) розминка – досягалося спільне налаштування курсантів на роботу в режимі групової продуктивно-результативної роботи, відбувалося встановлення і налагодження партнерської взаємодії та міжособистісних контактів, стимулювалася афективно-поведінкова «розкріпаченість» і розкутість усіх членів Т-групи, забезпечувалася «безбар’єрна» комунікація для нейтралізації певних перепон, покращення мікроклімату спілкування, загального підняття настрою, зняття певної сором’язливості, скутості і напруженості тощо;

 3) основний етап проведення заняття – безпосереднє виконання укладених у програму тренінгу різних вправ, зосереджених на активізацію, оптимізацію та реалізацію компетентностей і набуття навичок щодо розвитку власного мілітарного самоприйняття всіма учасниками Т-групи;

 4) рефлексія – відбувалося аналітичне осмислення учасниками результатів рефлексування щодо тренінгу, тобто вільне і жваве обговорення своїх асоціацій, думок, вражень, почуттів як наслідок відображення своєї самості в деякому тренінговому «психічному дзеркалі» щодо особливостей перебігу і результатів проведеного тренінгового заняття;

 5) ритуал прощання –  забезпечувалося закінчення тренінгового заняття, яке відбулося результативно і цікаво, дало розуміння плідності спільної діяльності щодо покращення міжособистісної взаємодії та саморозуміння, а також сприяло вирішенню актуальних проблем  курсантської тренінгової групи, зокрема в ракурсі оптимізації свого мілітарного самоприйняття і самоствердження.

      Варто відзначити, що в архітектоніці тренінгових вправ було гармонійно поєднано як вправи на оптимізацію динаміки та «розігріву» групи, так і своєрідні нескладні вправи-криголами, за допомогою яких активізувалося діяльнісно-емоційне поле Т-групи. Також активно залучалися вправи на урухомлення і включеність курсантів у мікроклімат тренінгового процесу, вправи для зняття міжособистісних  перепон, напруги та створення атмосфери довіри й комфорту поміж учасниками.

     До речі, досить цікавий соціалізаційно-культурологічний підхід до трактування тілесності у дослідженні (не)війни як маркера «свого» і «чужого» пропонує О. Деркачова, дуже слушно зазначаючи : «Просторово-часовий континуум, система ціннісних орієнтирів, предметна сфера, стосунки між людьми визначаються та розуміються через усвідомлення я-тіла» [6, 183].

     Нами пропонувалася, наприклад, така аутогенна психотехніка: «Заплющіть очі на хвилину і замість того, щоб відганяти різні думки й асоціації, зосередьтеся на власному диханні, спробуйте концентруватися на м’якому і плинному відстеженні своїх думок і почуттів, спокою власного тіла. Упродовж цього процесу Ви можете зауважити деякі дратівливі або негативні думки, почуття чи емоції, що є цілком нормальним. Просто зауважуйте і переглядайте їх, спостерігайте за їхнім перебігом, а головне не намагайтеся їх перетворювати на позитивні думки й переживання або відштовхнути їх та загнати у підсвідомість «на потім».

      Знайте, що практикування розслабленої усвідомленості з «перегляданням» негативних думок, самоосуду, страхів і проблем повинно відбуватися не як їхнє пригнічення, заперечення чи уникнення, а як нормальний стан справ. Вони мусять бути у житті та є його невід’ємною частиною як і позитивні думки та почуття. Погане і дратуюче відчуття потрібно прийняти, заспокоїти його і залишити на деякий час, оскільки воно також дає підстави дізнатися щось важливе про Вас для себе.

      Втеча/самовтеча від таких «поганих» думок і почуттів лише поглиблює їхній болісний вплив, натомість потрібно побачити в них щось хороше. Не потрібно їх оцінювати, варто зосередится на своїй самооцінці. Оскільки ми зазвичай оцінюємо себе, порівнюючи з іншими людьми, то потрібно відпустити такий підхід.

       Також ми здебільшого завжди оцінюємо себе як «хороших» або «поганих» у різних справах, вчинках і виглядах, що теж не є корисним та продуктивним підходом. Усвідомивши, що така самооцінка постійно дратує, непокоїть і завдає Вам болю, з часом Ви її з великим задоволенням відпустите.

      Частіше потрібно застосовувати своєрідні сеанси подяки, співчуття, самоспівчуття, незасудження і прощення для самого себе. Усвідомлюйте свою потрібність батькам, рідним, коханим, друзям-курсантам, армії, державі.

      Якщо Ви відчуваєте, що не є ідеальними, то подумайте за що можна бути вдячним своій «недосконалості» ? Якщо Ви засуджуєте себе за якийсь «недолік», за те, що Ви з чимось не досить добре справляєтеся, то спробуйте змоделювати чи можете Ви пробачити собі це так само, як можете пробачити якійсь іншій людині такий самий «недолік» ? Варто усвідомити, що зазвичай ми схильні трактувати свої успіхи як хороші, а невдачі як погані, однак доцільно зрозуміти, що в усьому є можливість чогось навчитися і мати користь із цього ?

      Безперечно, що навіть у «темних частинах» свого Я, які є неві’дємними частинами нас, можна і потрібно віднайти цікаві й корисні риси і моменти для позитивного прийняття себе як молодої людини, курсанта престижної військової академії, майбутнього офіцера і командира. Потрібно усунути владу негативних емоцій і оцінок та відокремитися від них. Розмова з другом, учасником тренінгу, бесіда з тренером, референтною людиною можуть допомогти Вам краще зрозуміти і прийняти самого себе».         

      У тренінгу ми застосовували елементи хронологічного диспуту, завдяки чому якому учасники виробляли навички самоприйняття в минулому, теперішньому і майбутньому хронотопах. Завдяки цьому активно культивувалося мілітарне самоприйняття курсантів, які в тренінговому режимі здійснювали аналітичне осмислення і програвання тривимірності свого особистісного Я – «себе як вчорашнього цивільного», «себе як курсанта академії», «себе як майбутнього офіцера».     

     Наголос було також зроблено на узгодження цілісного Я в курсантів : Я реальне фіксує справжній стан речей («я такий, який я є насправді – курсант»), Я ідеальне презентує особистісні очікування щодо іміджевого вибору соціальних статусів і ролей («я такий, яким хотів би стати – офіцер»), Я дзеркальне є маркером соціальних оцінок інших людей («я такий, як мене сприймають інші – курсант, що стане офіцером»).

     Змодельоване і модероване тренером спілкування між учасниками було націлене на досягнення ними оптимальних спільних рішень щодо певних питань особистісного самоусвідомлення, самооцінювання, самопрезентації, самоприйняття. Наголос було зроблено на культивуванні комунікативно-перцептивних технік спілкування, які апробувалися в інтерактивному режимі тренінгових вправ. Це сприяло виробленню практичних навичок і компетентностей  у налагодженні взаємопідтримувального й емпатійного спілкування між курсантами, розвивало їхню комунікативну гнучкість, оперативність і креативність.

     У післятренінговому режимі роботи активно застосовувалися:  а) дебрифінг  – спосіб, завдяки якому відбувалося чітке обговорення та осмислення знакових ситуацій і випадків упродовж діяльності кожного у Т-групі. Відбувалося лаконічне отримання інформації з урахуванням тренінгово контексту, його специфіки й ефективності, зокрема з наголосом на мінімізацію ймовірних і/або реальних психоемоційних переживань і випробувань; б) шерінг – спосіб для спільного аналізу і результативного налагодження афективої інтеграції/реінтеграції почуттів і психоемоційного збалансування учасників Т-групи; в) деролінг – спосіб поступово логічного виведення учасників із просторово-часових меж тренінгу, оскільки впродовж досить тривалих темпоральних рамок вони знаходилися в спеціально розроблених   тренінгово-рольових умовах, отож потребували певного «вивільнення» з цих тренінгових ролей.

    Узагальнюючи, зазначимо, що в теоретико-прикладному ракурсі програма тренінгу містила як короткі стислі лекції, так і власне тренінгові заняття. Лекційний виклад теоретичних положень про психологію самоприйняття чергувався і переплітався з практичними заняттями, на яких відбувалося закріплення й апробація отриманих знань. Визначальним підходом було обрано такий, що забезпечував компактне й лаконічне отримання учасниками тренінгу професійної психологічної інформації про сутнісно-функціональну канву мілітарного самоприйняття як вагомого й необхідного чинника оптимізації власного життєвого, навчального і професійного шляху.  Заняття тренінгу були спрямовані  на стимулювання розвитку в учасників Т-групи дієвих прийомів саморегуляції, а також спроможностей для  інтенсифікації та врегулювання ними своєї сенсорно-емоційної сфери, що давало змогу гармонізувати адекватніше  самооцінювання та цілісніше самоприйняття.

Список використаних джерел:

1. Александров Ю.В. (2016). Особливості самосвідомості курсантів військового вищого навчального закладу. Психологічні та педагогічні проблеми професійної освіти та патріотичного виховання персоналу системи МВС України.: матеріали наук.-практ. конф. (м. Харків, 8 квітня 2016 р.). Харків. 36–39
2. Апальков В. (2020). Психологія поведінки військовослужбовця в умовах полону. Вісник Національного університету оборони України, 55(2), 14–22. https://doi.org/10.33099/2617-6858-2020-55-2-14-22 .
3. Базарний С. В. (2020). Надання психологічної допомоги психотравмованим в бойових умовах. Військова психологія у вимірах війни і миру: проблеми, досвід, перспективи. КНУ імені Тараса Шевченка. С. 20-24.
4.  Бриндіков Ю. Л. (2018). Теоретичні та практичні основи організації реабілітаційної діяльності з комбатантами: Навч.-метод. посіб. Хмельницький, 165 с.
5. Гошовська, Д., & Гошовський, Я. (2024). Самоспівчуття і посттравматичний стресовий розлад у мілітарному досвіді ветеранів. Психологічні перспективи, 43, 64-79. https://doi.org/10.29038/2227-1376-2024-43-hos)
6. Деркачова О. (2017). (Не)війна як маркер «свого» і «чужого» в новітній українській поезії. Слово і Час. 17–30.

7. ЖигайлоН., Матеюк О. (2022). Психологічний супровід військовослужбовців у зоні ведення бойових дій. Вісник Львівського університету. Серія психологічні науки. Випуск 13. 64–70. DOI https://doi.org/10.30970/PS.2022.13.8.
8. Колесніченко О. Психологічна реабілітація військовослужбовців – учасників бойових дій національної гвардії України. Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки, 2020, 12, 1. 159–75. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.144 .
9. Кочубинська Т. (2021). Психокорекція проявів соціально-психологічної дезадаптації учасників бойових дій. Psychological Prospects Journal, 37. 111–27. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2021-37-111-127 .
10. Мушкевич В. (2019). Психологічні чинники переживання стресу військовослужбовцями. Психологічні перспективи. 34. С.119–136.
11. Охорона ментального здоров’я та медико-психологічна реабілітація військовослужбовців в умовах гібридної війни: Монографія. Київ, 307.  https://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/27737 .
12.  Про затвердження Порядку проведення психологічної реабілітації учасників антитерористичної операції. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 р. № 1057.
13. П’янківська Л.В. (2019). Психологічна профілактика синдрому «емоційного вигорання» у курсантів вищих навчальних закладів МВС України. Дисертаційне дослідження на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. Київ. 196 с. https://nuou.org.ua/assets/dissertations/diser/diser-piankivska.pdf
14. Скрябін О., Командиров А. (2017). Підготовка кадрів у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка під час збройного конфлікту на сході України. Збірник тез доповідей VІІІ науково-практичної конференції «Наукове забезпечення службово-бойової діяльності Національної гвардії України». Секція 4. Актуальні проблеми морально-психологічного та правового забезпечення службово-бойової діяльності Національної гвардії України (30 березня 2017 р., м. Харків). Харків, 176-177
15. Стельмах О. В. (2015). Тренінгова програма як ефективний засіб формування професійної Я-концепції майбутніх рятівників. Наукові записки. «Психологія», 1,  264–272. 
16. Черненко І. О. (2019). Формування посттравматичного стресового розладу у комбатантів (фактори ризику, профілактика, терапія, реабілітація) : Автореферат дисертаційного дослідження на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. Харків. 25 с.
17. Andriichuk O, Graida N, Ulianytska N., Usova O., Andriichuk B. Priority of motives for physical therapy among participants of military operations in Eastern Ukraine. Physiotherapy Quarterly, 2021, https://DOI:10.5114/pq.2021.105747.