Протягом підліткового віку людина повинна набувати навичок і розвивати компетенції, які сприяють набуттю більшої самостійності. В одній з останніх робіт М. Флемінга з цього приводу знаходимо таке положення, що фактично усі суспільства очікують, щоб їх дорослі члени були самозабезпеченими, а молоді людини були більш автономними в період найбільшого зростання, розвитку та соціалізації [1].
Хоча слово «автономія» від грецького auto (володіти) і nomos (норма, правило, закон) є загальновживаним, його визначення є широким і різноманітним, відповідно до точок зору різних галузей знань.
Так в соціології автономія визначається як стан колективу, який визначає закони, яким він підпорядковується. З цієї точки зору, це означає владу групи, особливо політичної групи, організовувати та керувати собою в певних умовах і межах. У філософській перспективі, визначення автономії пов’язане з ідеями свободи та здатності до активної самодіяльності, рішень індивідів щодо власних дій та можливостей і здібностей будувати свою життєву траєкторію. Також часто можна зустріти сліди концепції щастя в грецькій філософській традиції, яка об’єднує перспективу евдамонії (щастя, удачі) зі здатністю індивіда вирішувати власні дії. Біоетика вважає автономію конститутивною властивістю людської особистості, оскільки індивід несе відповідальність за вибір цінностей і норм, які будуть служити керівництвом для його дій, прийняття рішень і виконання проектів. У рамках цієї концепції автономія асоціюється з індивідуальною свободою, заснованою на волі. Недарма І. Кант психологічний конструкт автономності розглядає через моральний вибір і гідність людини, що зобов’язують людину до моральних вчинків і водночас коригують всю систему відносин, в яку вона вступає.
Однак, щоб зрозуміти процес посилення автономії в юнацькому віці, поняття автономії часто використовується з точки зору розвитку. З цієї точки зору М. Флемінг визначає автономію як здатність поводитися незалежно, думати, відчувати та приймати рішення відповідно до власних моральних цінностей [1]. М. Нум з колегами вважають, що автономія – це необхідна здатність керувати власним життям, визначати цілі, почуття компетентності та здатність регулювати власні дії. На основі такого визначення цими авторами розроблено теорію про те, що автономію в підлітковому та юнацькому віці можна зрозуміти за трьома вимірами: ставленням, емоційним і функціональним. З цієї точки зору автономія ставлення — це здатність визначати різні варіанти, приймати рішення та встановлювати цілі. Цей вимір стосується когнітивних елементів, необхідних у процесі оцінки можливостей і бажань, розвитку особистих цінностей і визначення власних цілей. Коли молоді люди здатні визначити свої особисті цілі, можна сказати, що вони досягли цього виміру автономії. Що стосується емоційної автономії, то вона стосується переконання стосовно власного вибору та цілей. Цей вимір, який пов'язаний з емоційним розвитком підлітка чи юнака, передбачає сприйняття емоційної незалежності по відношенню до батьків і групи однолітків. Момент, коли ви відчуваєте впевненість у визначенні своїх цілей, незалежно від побажань ваших батьків чи однолітків, визначає набуття цього виміру автономії. І нарешті, функціональна автономія визначається як здатність розробляти стратегії для досягнення цілей. Ця здатність включає регулятивні процеси, як-от уявлення про компетентність (наявність різних стратегій для досягнення мети) і контроль (здатність вибирати стратегію, яка є найбільш ефективною для досягнення мети). Воно досягається тоді, коли молода людина набулі вміння знаходити шляхи досягнення своїх цілей [2].
Хоча в юнацькому віці відбувається значне зміцнення автономії, важливо підкреслити, що це процес триває з ранніх періодів існування людини, і є поступовим за своїм змістом. Однак, щоб повністю реалізувати автономію, необхідно вдосконалювати певні навички, які набуваються протягом усього розвитку. На користь можна навести теоретичні доробки Ж. Піаже, який підкреслював таку особливість людської психіки як здатність оперувати конкретним мисленням і поширювати його на розуміння інших, що приблизно починається з 6-ти років та вдосконалюється в шкільному віці. Таке дозрівання завершується в підлітковому віці, періоді, коли значно розвивається здатність до абстракції. Отже, можна визнати, що в другій половині підліткового віку, як правило, з 15-ти років і далі, індивід матиме необхідні умови для конкретного здійснення своєї автономії.
Варто зазначити, що у складному процесі розвитку автономії є кілька аспектів, які впливають на її розвиток. Без сумніву, одним із найвпливовіших факторів є сім'я. Протягом усього періоду росту та розвитку і, особливо, у підлітковому та юнацькому віці необхідні зміни в сімейній динаміці, які дозволяють молодим людям отримати більшу незалежність і автономію. Ці зміни стосуються авторитету, дисципліни, способу життя, стилю виховання, спілкування і, головним чином, адаптації. Ця адаптація дасть змогу зіткнутися з новими викликами та вимогами, а батьки дозволять взяти на себе нові ролі [3]. Посилення автономії втягує батьків і дітей у складну мережу, в якій психологічні проблеми обох сторін накладаються і заплутуються. Окрім батьків та інших членів сім’ї (зокрема, братів і сестер, бабусь і дідусів), група однолітків, сусіди, вчителі та медичні працівники тощо, відіграватимуть важливу роль у процесі розвитку самостійності. Тому, щоб пізнати автономний потенціал суб’єкта, необхідно звернути увагу на зв’язки, які він встановлює в соціальному житті, оскільки розвиток автономії відбувається через відносини між внутрішнім світом суб’єкта та зовнішніми умовами в ньому. З цього приводу Н. Грищенко наголошує, що експлікація гідності через самовідчуття, самооцінку найбільш повно розкриває і її моральний потенціал, який виявляється в системі відносин «Я – Інший» [7]. Людина усвідомлює свою гідність лише в тому випадку, коли вона має повагу інших, і тим самим формує моральні вимоги до себе.
Ще один надзвичайно важливий фактор – стан здоров’я. Так інвалідність або хронічні захворювання можуть мати наслідки в різних сферах життя молодої людини. Хронічні захворювання, визначені ВООЗ як довготривалі та загалом повільно прогресуючі , часто призводять до змін у рості та розвитку, які впливають, серед інших аспектів, на образ тіла, викликаючи почуття знецінення та неповноцінності [4]. Наслідки хвороби в повсякденній діяльності та майбутніх проектах означають, що молоді люди по-різному переживають процес зміцнення автономії та можуть зіткнутися з деякими перешкодами. Зазвичай індивід переживає трансформації цієї фази через спільну дію внутрішніх і зовнішніх факторів, що передбачає організацію комплексу ідентичності у цінностях і смислах [6].
Однією з таких емоційно-напружених перешкод є війна. І контекст вивчення автономності саме в період юнацького віку стає вкрай важливим, адже війна актуалізує смислові конфлікти молодих людей і загострює особистісні резерви усвідомлення екзістенціальних цінностей [5]. Ми погоджуємося з авторами попередньо зазначеної статті, що саме молоді люди підпадають під великий тиск смислових змін, пов’язаних із виробленням ставлення довіри до себе, до інших та до світу, адекватної ідентичності та моральної гідності. Тобто це такий період в розвитку людини, коли збільшується вплив ненормативних факторів та підвищується значення макросистеми людського буття. Успішне самовизначення молодої людини свідчить про набуття нею соціальної зрілості. Навіть у мирний час таке психологічне навантаження на молоду людину є дуже інтенсивним, а умови війни тільки посилюють складність цього процесу.
Список використаних джерел:
- Fleming M. (2005)Adolescent autonomy: desire, achievement and disobeying parents between early and late adolescence. Australian Journal of Education and Developmental Psychology. 5. 1-16
- Noom M.J., Dekovic M., Meeus W.H.J. (2001). Conceptual analysis and measurement of adolescent autonomy. Journal of Youth and Adolescence. 30(5). 577-595.
- Radzik M., Sherer S., Neinstein LS. (2008). Psychosocial development in normal adolescents. Adolescent health care: a practical guide. 5 ed. Philadelphia: Lippincott Williams & Wilkins. 27-31.
- World Health Organization. Chronic diseases. http://www.who.int/topics/chronic_diseases/en/
- Вірна Ж.П., Марчук Р. (2024). Смисловий конфлікт молодості під час війни: довіра, ідентичність та гідність. Перспективи та інновації науки (серія Педагогіка, Психологія, Медицина). № 7(41). 643-658. https://doi.org/10.52058/2786-4952-2024-7(41)
- Вірна Ж.П. (2023). Інформаційна довіра до влади як виховна проекція в умовах війни. International Science Journal of Education & Linguistics. 2 (3). 2023. 14-22 ; https://isg-journal.com/isjel/issue/view/36
- Грищенко Н.В. (2020). Гідність як головний принцип індивідуального морального самовизначення працівника поліції. Психологічні та педагогічні проблеми професійної освіти та патріотичного виховання персоналу системи МВС України. Харків. 238-241 ; https://univd.edu.ua/general/publishing/konf/27_03_2020/pdf/73.pdf
inforum.in.ua@ukr.net