Порівняльний аналіз сучасних даних показує, що поняття батьківства є результатом як соціального, так і культурного розвитку. Соціологи та історики доходять висновку, що батьківство за своєю суттю є соціальним явищем. Відповідно до наявних умов і особливостей часу кожне покоління створює власний ідеал батька, водночас завжди виникає суперечність між сформованим ідеалом і реальною поведінкою батька в сім'ї. Крім цього, батьківство неможливо розглянути у відриві від соціальних стереотипів, що існують у суспільстві стосовно виховання і турботи про дітей. Соціальні очікування, зокрема уявлення матерів про включеність батьків у сім'ю, доволі різноманітні, вони також трансформуються залежно від соціальних або політичних умов.
На зорі розвитку людства виховання дітей і догляд за ними здійснювалися всією родовою громадою. Обов'язки батьків ділилися між родичами, що формувало в дітей почуття приналежності до групи. Відповідно, не виникало прив'язаності між дітьми та їхніми фізичними батьками. В античному суспільстві дитина належала батькові як будь-яка інша власність. Стосунки часто будувалися на співпраці, вигідній для обох, - діти виконували господарські доручення, за що батьки їх годували. Дитина перебувала в повній владі батьків, більшою мірою батька [2]. Давня арабська культура шанувала батька як Бога, адже він був головою сім'ї, захисником, годувальником і водночас карателем. Батько виявляв суворість і жорсткість щодо своїх дітей.
У Стародавній Греції та в Стародавньому Римі стосунки характеризувалися повним відстороненням, або здійснювалися з погляду господаря та його речі. Сини не могли нічого отримати за життя батька, оскільки батько виступав як абсолютна влада [1]. У період раннього християнства стосунки батьків і дітей стали більш духовними, при цьому почала з'являтися межа між функціями батька і матері.
У Середньовіччі з появою нової соціальної ролі — ролі священика — функції батька починає виконувати духовна особа, яка вирішує багато сімейних справ. Відбувається обмеження чоловіка в правах через позбавлення його ролі батька. Ця тенденція зберігається аж до чотирнадцятого століття, коли церква починає поважати материнство і батьківство. Відповідно до вчення Фоми Аквінського, для виховання дитини в релігійному дусі необхідні духовні настанови батька [1]. В епоху Відродження ставлення до функцій сім'ї починає змінюватися в напрямку збільшення близькості між батьками та дітьми. Більшою мірою це властиво матерям, оскільки батьки часто були відсутні вдома через роботу або війну. Релігійний і суспільно-політичний реформаційний рух головними складовими життя жінки зробив роль матері та домашньої господині. Функції батька також вийшли з-під контролю церкви і стали регулюватися державою [1]. У XVIII столітті функція годувальника стає головною для батька, що дає змогу матері ще більше сконцентруватися на сім'ї. Як наслідок, виникає ідея материнської любові. У XIX столітті розвивається концепція «материнського інстинкту», стверджується думка, що матір є незамінною у вихованні та піклуванні про дітей. Крім того, завдяки рухам за жіночі права жінка вже може сама забезпечувати себе і свою сім'ю [1]. Дж. Плек провів історичний аналіз і виокремив такі етапи в розвитку «американського батьківства»: XVIII - початок XIX ст. – батько виступав як авторитарний духовний і релігійний наставник; початок XIX - середина XX ст. — батько, орієнтований на заробіток і такий, що характеризується відстороненням від виховання; 1940 -1965 рр. — батько як модель статеворольової ідентичності. З кінця 60-х років XX століття — «новий» батько, який активно долучається до виховання дитини, доглядає її та цікавиться її проблемами, при цьому заробляє кошти на утримання сім'ї [3].
При цьому Е. Ваттенберг зазначає, що існує частина батьків, які цілком задоволені роллю «замінника матері», заміщаючи її в моменти відсутності та виконуючи низку її доручень [4]. Незважаючи на сильний вплив стереотипів на виховні позиції чоловіків і жінок, останнім часом сильніше проявляється тенденція активної участі дедалі більшої кількості батьків у житті власних дітей від моменту їхнього народження. Батьківська залученість благотворно впливає і на стосунки в подружній діаді. Батьки розподіляють домашні обов'язки між собою, що дає змогу, з одного боку, розвиватися жінці в професійному плані, з іншого - чоловікові повною мірою реалізовувати функції батька.
Сучасні батьки характеризуються меншою авторитарністю, більшим проявом емпатії, вони більшою мірою обізнані про потреби та щоденні проблеми своїх дітей. Таким чином, соціальні стереотипи батьківства - це доволі різноманітна і на даний момент суперечлива система уявлень і нормативних вимог суспільства щодо поведінки батьків. Таким чином, становлення інституту батьківства тісно пов'язане як з історичним, так і з соціокультурним контекстом. Позиція батьків зазнавала значних змін - від повного усунення батька, підпорядкування його волі, до явного падіння авторитету батька в очах сім'ї та суспільства. У сучасному світі спостерігається тенденція до більшого включення батька в догляд і турботу про дитину.
Список використаних джерел:
- Ariès Р. (1975). Geschichte der Kindheit. München/Wien.
- Barth St. (2000). Vaterschaft im Wandel/Sozialmagazin. Heft 1. 14–22.
- Plek J. (1987). American fathering in historical perspective. Changing men: New directions in researchon men and masculinity. Beverly Hills, CA: Sage.
- Wattenberg E. (1993). Paternity actions and young fathers. Young unwed fathers: Changing roles and emerging policies. Philadelphia: Temple University Press.
inforum.in.ua@ukr.net