ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ СТУДЕНТІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ

Враховуючи обставини, які склалися в Україні та і в світі  в цілому питання психологічної резильєнтності є вкрай актуальним, зокрема психологічна резильєнтність студентів умовах війни. Воєнний час супроводжується високим рівнем стресу, тривоги та невизначеності. Це може впливати на психологічний стан студентів, їхню мотивацію та здатність до навчання.

У реаліях повномасштабної російської збройної агресії проти України головною умовою адаптації студентів до складних умов життєдіяльності постає питання резильєнтності. У первинному значенні – це комплекс рис, які притаманні суб’єкту та роблять його здатним долати стрес та важкі періоди максимально конструктивним шляхом.

В умовах стресу та невизначеності, які супроводжують військові конфлікти, студенти стають особливо вразливими.

Розуміння психологічних аспектів резильєнтності може сприяти розробці ефективних програм психологічної підтримки для студентів, що особливо важливо в умовах воєнного часу.

У студентському віці розвиток резильєнтності має особливе значення, оскільки цей період супроводжується багатьма змінами та викликами у студентському житті, такими як адаптація до нових умов навчання, соціальні зміни, професійні орієнтації тощо.

Розвиток резильєнтності в студентському віці включає самоактуалізацію, яка виступає процесом розкриття особистого потенціалу та результати даного процесу під виглядом психологічного благополуччя та особистісної   зрілості [38].

Розвиток особистості відбувається завдяки процесу соціалізації, який тісно пов’язаний з міжособистісними відносинами. Тому важливим у розвиткові резильєнтності студентів є розвиток саме міжособистісних відносин.

Процес розвитку резильєнтності студентів відбувається під час фахового навчання, де здійснюється:

-  адаптування до нового соціального статусу;

-  відбувається засвоєння фахових навичок та умінь[39]. 

Виокремлюють найбільш поширені фактори, що сприяють  розвитку та підтримці резильєнтності, а саме:

• здатність будувати реалістичні плани і здійснювати цілеспрямовані дії для їхнього втілення;
• позитивна самооцінка та впевненість у власних силах та здібностях;
• здатність керувати сильними спонуканнями та власними почуттями;
• комунікативні навички та навички вирішення проблем.

Вміння протистояти стресу, як процесу, що супроводжує студентів повинне бути мотивоване зі сторони педагогічних працівників та відбуватись з допомогою психологічного та педагогічного моніторингу, так вважає Н. Наумчик.

В.Крайнюк шляхами розвитку стресостійкості вважає необхідність розширення самосприйняття у зв’язку «Я - Ти» та загального обсягу міжособистісного сприймання, де студент досягає професійного розвитку, набуваючи при цьому вміння віддзеркалювати даний зв’язок. [22].

Сьогоденний достатньо складний темп життя під час воєнного стану може призводити до росту гострої тривоги та депресивних переживань. Тому сучасна реальність вимагає розвитку емоційної стійкості до стресових ситуацій у кожної особистості.

Важливим у розвитку резильєнтності особистості є вміння розпізнавати та вирішувати власні проблеми. Тому самосвідомість відіграє важливу роль у розвитку здатності молодих людей протистояти стресу. Об’єктивні та суб’єктивні психологічні характеристики стресових ситуацій та їх когнітивне вираження, типологічні та особистісні особливості, здатність до подолання стресових навантажень, копінг, поведінкові та соціальні чинники визначають індивідуальне вираження стресостійкості та опосередковано впливають на стресостійкість і стресогенні результати особистості [12].

Підтримка або ж збільшення рівня резильєнтності особистості вимагає своєрідного пошуку ресурсів задля подолання несприятливих наслідків котрі викликали стресові ситуації.

Ресурсами для подолання стресових ситуацій виступають зовнішні та внутрішні змінні, які сприяють психологічній стійкості, резильєнтності в стресових ситуаціях. Не можна зазначити, що існує загальна концепція резильєнтності особистості. Кожен дослідник пропонує своє бачення резильєнтності, керуючись власними судженнями.

В цілому поняття резильєнтності варто розуміти, як можливість особистості  до протистояння негативним впливам стресорів. Також вона визначається психологічними і фізіологічними особливостями, як вродженими так і набутими. Аналізуючи літературу з теми розвитку резильєнтності здобувачів освіти ми визначили, що до центральної ланки формування резильєнтності відносять професійно-особистiсну пiдготовку, котра iнтегрує решту елементів даної системи.

Саме зосередження на особистiсне становлення здобувачів освіти, на формування їх психологічного благополуччя лежить в основi сучасного пiдходу до проблеми формування резильєнтності, що, в свою чергу, проявляється у сформованих уміннях і навичках протистояти стресам.

Резильєнтність виявляється у пристосуванні або ж уникненні самого стресового впливу, в активному протидіянні стресовим факторам. Такі дії дозволяють оптимізувати сам процес формування стресостійкості та призводять до розуміння того, що процес адаптації є тимчасовим явищем і має характерні прояви [11].

Таким чином, завищені вимоги до здобувачів освіти, їх досягнень, як результат можуть  сприяти виникненню стресових переживань.

Здобувачі освіти відчувають чимало стресових реакцій, а особливо в ситуаціях, коли є зовнішній стресовий фактор, наприклад, воєнний стан. Коли особа перебуває у стресовому стані протягом тривалого часу, в такому випадку її стресовий «будильник» не вимикається, і він зрештою виснажується. А це в свою чергу може призвести до зниження концентрації уваги та мотивації до навчання і взагальному зниженні резильєнтності  .

Дослідники серед факторів, що визначають розвиток та підтримку резильєнтності, виокремлюють оптимізм та почуття гумору, прояв яких визначає усвідомлення зростаючою людиною можливості невдач і неприємностей та прийняття цього факту, віра в те, що все добре закінчиться, навіть якщо зараз все  дуже погано, вміння програвати та не отримувати бажаного без відчаю та гніву, здатність іноді посміятися над власними проблемами і помітити щось хороше навіть у неприємній ситуації [33].

А також необхідно звертати увагу на когнітивну сферу особистості. Зокрема, чим вищий у особистості показник задоволеності життям, тим вища резильєнтність. Також особистість, яка вміє вирішувати проблеми, рідше прагне до змін, а комунікація з кимось носить не лише особистісний, але і діловий характер. При цьому особистість, яка вміє самостійно вирішувати про­блеми, менш схильна до стресу у зв’язку із наявними проблемами міжособистісної комунікації. Проте когнітивна сфера особистості також відображає те, що здобувач освіти, який не вміє вирішувати про­блеми самостійно або не може знайти правильний вихід із складної ситуації, частіше відчуває розчарування у своєму житті [44].

Існує декілька ключових елементів, які відносяться до поняття психологічної  резильєнтності, таких як позитивний настрій, здатність до швидкої адаптації, оптимізм, самоконтроль та віра у свої сили. Ці якості можуть бути розвинуті та зміцнені, що дозволить особистості легше пристосовуватися до змін у житті та впоратися із труднощами на своєму життєвому шляху.

Розвиток психологічної резильєнтності у студентів зменшує ризик виникнення різних проблем, таких як депресія, тривожність, почуття усамітнення та безнадії. Сприяє досягненню успіху та своєї мети в  навчанні, а також майбутньому професійному житті. Розвиток психологічної резильєнтності у студентської молоді значно полегшує їхній процес навчання, покращує стресостійкість та допомагає студентам, незважаючи на складні обставини, навчатися та стати хорошими спеціалістами у своїй сфері.

Список використаних джерел

1. Занюк С. С. Психологія мотивації та емоцій: навч. посібник. Луцьк: Волинський держ. ун-т, ім. Л. Українки, 1997. 321 с.
2. Калошин В. Ф. Стрес у педагогічній діяльності: сутність і подолання. Харків, 2008. С. 107 – 220.
3. Крайнюк В. М. Психологія стресостійкості особистості: монографія. Київ : Ніка-Центр, 2007. 432 с.
4. Психосоціальна підтримка в умовах надзвичайних ситуацій: підхід резилієнс : посібник з проведення тренінгу / Гусак Н. та ін. Київ : НаУКМА, 2017. 90 с
5. Розов В. І. Адаптивні антистресові психотехнології. Київ : Кондор, 2005. 278 с.
6. Розов, В. І. Психотехнології адаптивної саморегуляції стресу. Практична психологія та соціальна робота. 2007. Т.8. С. 14–19.
7. Савченко О., Калюк О. Методика діагностики когнітивних аспектів суб’єктивного благополуччя особистості. Орга­нізаційна психологія. 2022. Вип. 1(25). С. 89–101.