ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ЯК ДЕСТРУКТИВНИЙ ЧИННИК ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

Cучасні складні трансформаційні умови розвитку і функціонування нашого соціуму в умовах тривалої війни породжують серед значної кількості населення появу й активізацію багатьох різноманітних девіацій. Агресія, аутоагресія, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, інтернет-залежність та інші девіантні форми людської викривленої та залежної поведінки потребують активного науково-психологічного вивчення, причому насамперед з метою профілактики та надання якісної та фахової психологічної допомоги.

Реалії сучасної дійсності, зокрема жахлива атмосфера і криваві наслідки російсько-української війни, свідчать про те, що девіантна поведінка людини, на жаль, є досить їй притаманною і повсякденною формою життєдіяльності.

 Війна, агресія як одна з найтиповіших форм девіантності людини й авторитарного суспільства, дає підстави для необхідності глибокого вивчення причин і основ девіантної, відхиленої, покрученої, адиктивної, антисоціальної та поведінки.

Дослідники виокремлюють найтиповіше коло чітко виокремлених девіантних розладів поведінки, які є типовими для людини в умовах активних суспільних змін [3; 5].

Гошовський Я., Гошовська Д. досліджують проблеми психологічних особливостей прояву різновидової просторово-часової депривації на людину, яка піддається механізму стигматизації.

Численні обмеження розвитку депривованої  особистості блокують її повномірну самореалізацію, а інститути депривування навішують певні ярлики, що проявляються на рівні психогенних і травмогенних «шрамів», стигматів щодо поведінки, зовнішності, соціального статусу і непоціновуваних ролей, які відводяться у сучасному соціумі депривованим дітям.

Запропоновано систему задіяння ревіталізаційних зусиль з метою подолання негативних наслідків стигматизації, а також зроблено наголос на превенції таких девіантних ставлень до знедолених дітей. які зазнають різнотипних обмежень психогенези [2].

У докторській дисертації Павелківа В. Р., присвяченій вивченню психогенези агресивної та деструктивної поведінки у дітей підліткового віку, які входять у різні субкультури, здійснено потужний аналітичний теоретико-емпіричний огляд цього явища.

Результати теоретичного вивчення різних підліткових субкультур здіснені в широкому контекстуальному полі психології девіантності особистості.

Феномен агресії розглянуто й досліджено в детальних емпіричних студіях з вибірками, які належать до різних субкультур.

Особливий акцент зроблено на превенції агресивності окремих субкультур сучасних підлітків, адже вони несуть антисоціальне спрямування [6].

У контексті застосування сучасних психокорекційних засобів щодо девіантної поведінки людей Максимова Н. Ю. пише про виражену й небезпечну специфіку цього явища, а також про особливості виховної роботи із соціально дезадаптованими дітьми-школярами. 

Запропоновано психотехнології оптимізації життєвого шляху дітей з девіантними поведінковими проявами, конкретні методичні і практичні підходи і прийоми психокорекційного та психореабілітаційного втручання з метою допомоги [ 4 ].

Мусаелян О. М. у дисертаційні роботі піддає різнобічному вивченню проблему психологічних особливостей фахово запобігання проявам і випадкам аутоагресивної поведінки в юності.

Описано специфіку аутоагресії та аутоагресивним тенденцій у сучасної  студентської молоді. 

Дослідницею запропоновано теоретичні постулати проблеми аутоагресії, а також практичні рекомендації щодо превентивно-профілактичної роботи з такими ускладненими вибірками групи ризику [ 5 ].

Пугачов Д.Л. розкриває теоретико-емпіричні результати щодо психологічних особливостей формування образу «Я» в умовах адикції, зокрема висвітлює як це відбувається з комп'ютерно-залежними молодшими підлітками. 

На рівні дисертації дослідник подає достовірні результати теоретичного аналізу й емпіричного пошуку, вказуючи набір показників, які найпритаманніші адиктивним підліткам, які мають інтернет-залежність.

Виокремлено показникову базу, що супроводжує та виступає своєрідними індикаторами процесу творення образу «Я» та всього самоусвідомлення адиктивних дітей [7 ].

Здійснено потужне теоретико-методологічне обгрунтування такої складної проблеми, проаналізовано багато фахових джерел., проведено емпіричне вивчення специфіки поновної адаптації після лікування жінок з психіатричним діагнозом.

Констатовано більшу ймовірність прояву девіантної поведінки з їхнього боку. Зроблено висновки про необхідність комплексного медико-психологічного супроводу жінок з психічними розладами з метою надання їх ціліцсної допомоги [7 ].

Седих К.В., Моргун В.Ф. розробили цікавий та корисний навчальний посібник для різновекторної психопрофілактики, а також кваліфікованої психодіагностики та інтенсивної психокорекції протиправної поведінки підлітків, які мають широкий спектр різновидової девіантної поведінки. 

Розкрито сутнісне наповнення підліткової девіантності, подано зразки методик і психотехнік активного впливу і доречного та доцільного втручання у психосвіт таких дітей з метою надання їх фахової психологічної допомоги [ 9 ].

Для надання допомоги девіантним особам цілком  придатним є  психотренінг умінь налагоджувати комунікацію та партнерськи спілкуватися, розроблений Гольдштейн А. і призначений, щоб як допомогти проблемним підліткам.

Налагодження системи гармонійного спілкування істотно і якісно оптимізує спроможності девіантно-депривованої дитини до просоціального розвитку [1 ].

У дисертації Старкова Д.Ю. йдеться про якісну динаміку близкьої та віддаленої мотивації різномодальних адиктів у складному і тривалому процесі фахової соціально-психологічної реабілітації. 

Презентовано результати цікавих теоретико-емпіричних студій у цій сфері, розкрито найтиповіші особливості адикцій, акцентовано на необхідності системної медико-психологічної реабілітаційної та соціорекреаційної допомги адиктивним дітям [10 ].

У контексті залучення українського і міжнародного досвіду низка авторів (О. Янкович, О. Кікінежді, І. Козубовська, В. Поліщук, Г. Радчук та ін.)  у монографії розкривають особливості й теорію та практику психопрофілактичної роботи з тими дітьми, які схильні до девіантної поведінки.

Висвітлено різнопланову підходи до девіацій людини, систематизовано їхні змістові і функціональні ознаки, презентовано моделі допомоги девіантним дітям.

Дослідники аналізують власний доробок крізь призму залучення сучасних інноваційних технологій осмислення і превенції та корекції девіантної поведінки людини.

Нетиповим і цікавим є дослідницький ракурс Ткача Б. М., який вивчає нейропсихологічні основи психодіагностики, а також корекції особистості з різновидовою девіантною поведінкою.

Дослідник робить наголос на корекційних підходах, базованих на якісні і повонмірній активізації та стимулюванні базових нейропсихологічних структур людини, оскільки це дасть змогу якісно потимізувати шляхи і способи нетйралізації певних меркерів і причин девіантності.

Подано результати теореичних оглядів у фаховому ракурсі, а також результати досліджень із залученням спеціальної апаратури, що сприяє налагодженню нейропсихологічного балансу, що у свою чергу посприяє зниженню девіантної налаштованості лююини.

Девіантна поведінка зазавичай проявляється у ситуації так званого «діяльнісного вакууму», коли дитина не задіяна у корисних справах, а отже частіше стає схильною до девіантної поведінки в суспільстві (школі, поза уроками тощо).

Звичайно, що вона може стати членом агресивної або іншої асоціальної субкультури , особливо ж у випадку сімейної та педагогічної занедбаності, що потребує задіяння особливих системних психологічних засобів і зусиль реабілітаційного характеру [11 ].

Підласий I. П., Шарапова О. В. зазначають, що психокорекцію девіантної поведінки потрібно активно задіювати вже у спрівпраці з молодшими школярами.

Дослідники пропонують отримані експериментальні матеріали, аналітичний розгляд яких і запровадження в безпосередню практику матимуть істотне корекційне значення.

Окремо згадано необхідність профілактичної та реабілтаційної роботи з дітьми, схильними до активних та імпульсивних проявів і розладів девіантної поведінки [8]. 

Седих К.  здійснила аналіз якісної ефективності сприятливих  і спеціально організованих педагогічних умов з метою психопрофілактики девіантності підлітків.

Констатовано, що у сучасному трансформаційному соціально-виховному середовищі загальноосвітньої школи існують моделі девіантної поведінки, наприклад, булінг як агресивне цькування учнями інших школярів тощо.

Виокремлено системні блоки надання психологічної допомоги дітям, які зазанли емоційного або фізичного насилля, запропоновані тренінгові психотехнології супроводу дітей, які сприяють їхньому психореабілітаційному оновленню та культивують їхню афективно-емоційну врегульованість  і збалансованість на рівні самоставлення та міжгрупової комунікації [9 ].

У дисертаційному дослідженні Абсалямової Л. М. розкриті психологічні особливості харчових адикцій, зокрема в контексті загального функціонування харчової поведінки жінок. Дослідниця пише як про специфіку різних харчових розладів (нервово-психічна анорексія, булімія тощо), так і про особливості психокорекції таких складних залежностей, які негативно впливають на соціальну й особистісну життєдіяльність жінок [1].

Отже, психопрофілактика і психокорекція різновидової девіантної (адиктивної, агресивної, аутоагресивної, наркозалежної тощо) поведінки особистості є дуже актуальною проблемою, яка потребує виважених емпіричних досліджень.

Список використаних джерел

1. Абсалямова Л. М. Психологія харчової поведінки жінок: розлади та корекція. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 – загальна психологія, історія психології. Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України.  Київ, 2019.
2. Гошовський Я., Гошовська Д. Психологічні особливості просторово-часової депривації та стигматизації особистості. Психологічні перспективи. № 38. С. 10 – 21.
3. Гольдштейн А. Тренінг умінь спілкування : як допомогти проблемним підліткам. Київ : Либідь, 2002.  520 с.
4. Максимова Н. Ю. Психологія адиктивної поведінки : навчальний посібник. Київ : ВПУ "Київський університет", 2002. 308 с.
5. Мусаелян О. М. Психологічні особливості запобігання аутоагресивній поведінці студентської молоді. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія. Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Київ, 2018.
6. Павелків В. Р. Психогенеза агресивної та деструктивної поведінки у підліткових субкультурах. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 − педагогічна та вікова психологія. Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, Київ, 2019.
7. Пугачов Д.Л. Психологічні особливості формування образу «Я» комп'ютерно-залежними молодшими підлітками. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 соціальна психологія; психологія соціальної роботи. Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Київ, 2020.
8. Підласий I. П., Шарапова О. В. Корекція девіантної поведінки молодших школярів : експериментальні матеріали. Черкаси: ЧДГУ, 2002. 44 с.
9. Седих К.В., Моргун В.Ф. Делінквентний підліток. Навчальний посібник з психопрофілактики, діагностики та корекції протиправної поведінки підлітків для студентів психологічних, педагогічних, соціальних, юридичних спеціальностей та інтернів-психіатрів. 3-е вид., доп. Київ : Видавничий Дім «Слово», 2019. 272 с.
10. Старков Д.Ю. Динаміка мотивації адиктів у процесі соціально-психологічної реабілітації. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.04 медична психологія. Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, Київ, 2021.
11. Ткач Б. М. Нейропсихологічні основи діагностики та корекції особистості з девіантною поведінкою. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук за спеціальністю 19.00.04 – медична психологія. Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України, Київ, 2019.