У складних трансформаційних умовах нашого суспільства, яке перебуває у стані війни з геополітичним ворогом, зростає кількість людей, які переживають різноманітні обмеження своєї життєдіяльності.
Сім’я як складний і важливий соціальний інститут теж зазнає численних випробувань, зокрема внаслідок участі когось із членів сімейної групи у воєнних діях, вимушеної міграції когось із членів за кордон, через внутрішню міграцію в безпечніші регіони тощо. Дуже часто спостерігаються випадки, коли діти залишаються без опіки рідних та вимушені перебувати в інтернатних та соціально-реабілітаційних установах.
У повоєнний час, беззаперечно, однією з найважливіших проблем постане зростання кількості сиріт і напівсиріт, насамперед через загибель рідних на фронті. Отож проблематик різновидової, у першу чергу різномодальної сімейної депривації залишається однію із найважливішиз для сучасного вітчизняного психолого-педагогічного простору.
Дуже потужно і різнобічно висвітлена проблематика різновидової депривації у низці досліджень Гошовського Я.О.
У докторській дисертації, присвяченій психолого-педагогічним основам якісної ресоціалізації (ревіталізації, рекреації, реедукації, реструктурації тощо) депривованих дітей підліткового віку подано як детальні теоретико-методологічні засади вирішення проблеми, так і результати проведення констатувального та формувального експериментів, здатних пролити світло на численні проблемогенні вектори розвитку таких знедолених дітей [ 5 ].
Гошовський Я.О. стверджує, що становлення образу Я в дітей підліткового віку, які є вихованцями школи-інтернату та ростуть в умовах різновидової депривації батьківського впливу, відбувається дуже специфічно і складно.
Ціла низка травмогенних детермінант зумовлює дихотомійний модус самоусвідомлення, спричиняє багато проблем ототожнення, самореалізації, набуття адеквавтної самооцінки, розбудову поліваріантної Я-концепції тощо [5].
Гошовський Я.О. зокрема різнобічно розкриває специіку феномена емоційного вигорання особистості, яку слід трактувати і розглядати у широкому контексті ускладненої та різномодальної депривованої психогенези.
Діти, позбавлені батьківської опіки неминуче переживають синдроми вигорання, психофізичної втоми, соціально-депресивного модусу самоусвідомлення.
Психоемоційне вигорання засвідчує афективні розлади, які супроводжують психогенезу депривованої дитини досить часто, насамперед через відчуття знехтуваності, занедбаності, соціального аутсайдерства тощо.
Ланцюговий характер депривації зумовлює появу різноманітних комплексів, що у свою чергу активно детермінує появу проблем самоприйняття й самоосмислення, що, наштовхнувшись на байдужість соціуму, заганяється у підсвідомість, а отже негативно впливає на життєву активність дитини.
Діти, позбавлені батьківської турботи, переживають усю симптоматику комунікативної депривації, тому доволі часто виграють якраз через відсутність або фрагментарність і хаотичність спілкування на рівні соціальної перцепції.
Вони нагально відчувають брак комунікативно-тактильних інтеракцій, емпатії як різномодального співчуття і співпереживання, тому мають вищий поріг вразливості щодо психоемоційного вигорання [5].
Як стверджує Арнаутова В. В., потрібно з метою подолання негаьиви наслідків соціально-сімейної депривації застосовувати інтегративні підходи, зокрема щодо нагальної проблеми якісної соціалізації та ресоціалізації особистості неповнолітньої дитини в умовах різновидових обмежень.
Сімейна депривація визнається потужним негативним чинником і мотиватором особистісниїх дисфункцій, а відсутність сімейного тепла, любові, турботи, опіки породжує низку проблем, зумовлених якраз нестачею моделей для сімейного, статевого, соціального та іншого ототожнення [1].
Варавва Л. А. веде мову про чітко виражені психологічні особливості переживання дітьми гнітючого і депресивного відчуття самотності, які перебувають під дуже посиленим і постійним тиском детермінант і умов соціальної депривації.
Таким дітям притаманне перманентне відчуття дискомфортності соціодовкілля, прагнення мати батьків, відчувати їхню турботу і любов, зрештою вони хочуть мати моделі для ототожнення в різних соціальних ролях і статусах.
Однак режим соціального депривування блокує повномірність вільного особистісного розвитку, гальмує самоствердження тощо [3].
Різноманітну й розлогу проблематику підіймає у своїх працях Брецко І.І.., зокрема роблячи наголос на вивчення особливостей психоемоційного вигорання дітей-підлітків, які зростають в складних умовах вираженої та різномодальної сімейної депривації. У монографії дослідниці йдеться про необхідність глибокого аналітичного проникнення в тематику сімейного депривування дітей, зокрема констатовано, що всі вони різною мірою все ж зазвичай переживають афективну втому, психоемоційне вигорання та симптоми психофізичного виснаження [2]
На думку дослідниці, якраз депривація активного й партнерського сімейного спілкування постає основним і визначальним негативним чинником появи симптомів психоемоційного вигорання дітей підліткового віку. Докладно висвітлено специфіку депривування у повних сімях, розкрито особливості несприятливого впливу на дітей з неповних сімей, а також окремо зроблено наголос на необхідність врахування деприваційно-обмежувальних детермінант на розвиток дітей-сиріт, які ніколи не знали турботи з боку батьків, не мають моделей для різнобічного соціального, сексуального, статевого, власне сімейного ототожненя [4].
Проблема сімейної депривації та її вкрай негативне значення в контексті загальної, вікової, спеціальної, педагогічної та сімейної психології називається дослідницею вкрай очевидною та дуже важливою для допомги знедоленим дітям [4 ].
Брецко І.І. розрбила й пропонує дослідникам теоретико-методологічні засади вивчення феномену психоемоційного вигорання особистості, а також наголошує на неохідності застосування вітчизняних психотехнологій у цій сфері, зокрема теоретико-концептуальних поглядів Я. Гошовського, праці якого потужно узагальнюють гаукологічне вивчення такого кола проблем [2].
Зазначимо, що Брецко І.І. пропонує дуже детальну і вичерпну інформацію про психологічну симптоматику індикаторів і показників емоційного вигорання сучасної особистості.
Наведено результати якісної інтерпретації отриманих дослідницею емпіричних показників, розкрито сутнісні ознаки різновидового депривування, серед форм, що найнегативніше впливають на дітей, названо якраз симптомологію сімейної депривації [2].
Вчені детально розкривають специфіку особистісного розвитку дітей, які переживають різні форми сімейної депривації та констатують, що якраз різноманітна сімейна депривація постає основним негативним і гальмівним чинником соціального розвитку і особистісного становлення дітей, які є вихованцями інтернатних закладів і установ.
Дослідниці вважають, що слід активно враховувати і застосовувати компенсаторні інтренатним формам різні освітньо-виховні технології, які спроможні дещо компенсувати негативи депривування сімейної взаємодії. Зростання в закритому навчально-виховному закладі без соціалізаційного впливу інституту сімейного тепла й опіки зумовлює появу так званого власне «інституційного» виховання, базованого на принципах закритості, авторитарності, госпіталізму тощо [3, 8].
Як відзначає Васютинський В.О. у розладнаному сімейному мікродовкіллі розвиток дітей відбувається дуже специфічно, зокрема вчений констатує, що особливості становлення і прояву статеворольового самовизначення у хлопчиків підліткового віку, які зростають у неповній сім’ї, зазнають численних випробувань.
Брак батька як зразка для набуття статевої, сімейної, соціальної ідентичності може вкрай негативно вплинути на становлення власних статевих уподобань, ролей, статусів тощо. Звичайно, що така поведінка є потенційно девіантною, тому сімейні розлади й негаразди, сирітство і напівсирітство називаються ключовими блокаторами оптимістичної та просоціальної психогенези в плані набуття та розвитку власних статевих орієнтацій [4 ].
Як зазначає Гошовська Д. різнобічна і повномірна психо- і соціогенеза фемінінної самоакцептації дівчаток підліткового віку, юнок і дорослих жінок значною мірою детермінується депривацією.
Вчена наводить цікаві й достовірні факти, констатовані на рівні теоретико-емпіричних студій такої проблеатики і вказує, що в дівчаток зі школи-інтернату та їхніх однолітків із масової школи та школи-гімназій можуть проявлятися істотні відмінності навіть у випадку сприймання та прийняття своєї зовнішності.
Запропоновано моделі і підходи психореабілітаційного та розвивального супроводу процесів самоакцептації як повномірного і цілісного прийняття свого Я – соціального, фізичного, тілесного, духовного тощо [6].
Позбавлення батьківської опіки, відсутність досвіду сімейного виховання можуть дуже помітно сповіьнити процеси самооцінювання, самоприйняття та саморегуляції.
Особливо чітко це проявляється в ситуації творення депривованими дітьми зазвичай фрагментарного і розбалансованого образу Я, неадекватної Я-концепції [6].
Кізь О. Б. констатує, що в депривованих умовах формування базових конструктів психологічної готовності випускників - вихованців різних вітчизняних інтернатних установ до створення сім’ї відбувається дуже не типовим чином.
Ім притаманні різноспрямовані уявлення про сімейний мікроклімат взаємин, тому хаотичність інформації внаслідок позбавлення реальної комунікації з батьками, яких немає, вносить фрагемнатрність і непорозуміння процес творення власних уявлень про реальне сімейне життя.
Депривовані вихованці відчувають інформаційний (а досить часто й екзистенційний вакуум) щодо сімейної архітектоніки, тому відчувають багато проблем під час творення власних сімей.
Депривація модерує розлади у системи ідентифікації та самоосмислення, культивує завчену безпорадність, песимізм та соціальну аутистичність [7].
Кізь О. Б. вивчає широке коло деприваційних проблем, зокрема те, як маскулінність-фемінність проявляються ситуації активного/пасивного засвоєння бінарних статевих ролей тими вихованцями інтернатних закладів, які ніколи не знанли батьківської присутності, а отже й щирого тепла та любові, опіки та рінобічної допомоги [7].
Унаслідок перебування у тривалій сімейній депривації та педагогічній занедбаності, на думку Макогончук Є. С., діти мають більше ризику потрапити у пенітенціарний заклад. Про синергетичні аспекти ревіталізації різнобічно депривованої сучасної особистості йдеться у дослідженні Гошовського Я. та Гошовської Д., в якому висвітлені генетично-психологічні механізми (ампліфікація, самодетермінація тощо) повилення психічного розвитку осіб. які зазнають обмежень і перешкод упродовж свого життєвого соціально-індивідуального шляху [8].
Як пишуть Hoshovskyi, J., Mudrak , I., Hoshovskа D., Shmarova, N., Kordunova, N., & Kulchytska, A., економічна депривація постає гострим і екзитсенційно важливим чинником людини, зокрема подолання нею бідності називається основною причиною стимулювання міграційних намірів.
Детально висвітлено нейропсихологічні аспекти поведінки людей, налаштованих на міграцію, а також проаналізовано специфіку посилення різних інших видів депривації, в першу чергу, звичайно, сімейної [10].
Як стверджує Арнаутова В. В., потрібно з метою подолання негаьиви наслідків соціально-сімейної депривації застосовувати інтегративні підходи, зокрема щодо нагальної проблеми якісної соціалізації та ресоціалізації особистості неповнолітньої дитини в умовах різновидових обмежень.
Сімейна депривація визнається потужним негативним чинником і мотиватором особистісниїх дисфункцій, а відсутність сімейного тепла, любові, турботи, опіки породжує низку проблем, зумовлених якраз нестачею моделей для сімейного, статевого, соціального та іншого ототожнення [1].
Дослідниця здійснила розлогий аналітичний екскурс в інноваційну тематику, дослідивши психологічні особливості й причинно-наслідкову базу феномену гадикапізму.
Гандикапізм як потужний і деструктивний чинник процесів становлення самосвідомості й образу Я особистості, яка відбуває покарання в умовах пенітенціарного закладу, досліджено дуже різновекторно, повномірно й прискіпливо.
Констатовано руйнівний характер гандикапізму як негативного упередженого ставлення до дітей з певними психофізичними вадами, який часто застосовується в умовах жорстких взаємин у підліткових колоніях.
Подано ревіталізаційний тренінг як інструментарій, що результативно сприяє покращенню самоусвідомлення знедолених дітей, які відбувають покарання в колонії [9].
У дослідженні Мудрака І. А. подано цікавий аналітичний огляд проблеми психологічних особливостей різнорівневого прояву базового психоемоційного стану - тривоги, тривожності у депривованих дітей-підлітків, які перебувають у вкрай складних умовах пенітенціарного закладу [9].
Сімейно депривованим дітям притаманні різноспрямовані уявлення про сімейний мікроклімат взаємин, тому хаотичність інформації внаслідок позбавлення реальної комунікації з батьками, вносить непорозуміння у процес творення своїх індивідуальних уявлень про сімейне життя.
Список використаних джерел
- Арнаутова В.В. (2015). Забезпечення соціально-психологічного супроводу вихованців закладів соціальної реабілітації. Теоретичні і прикладні проблеми психології : збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, 2 (37), (15 -22).
- Брецко І. І. (2015). Психоемоційне вигорання підлітків в умовах сімейної депривації: монографія. Мукачево,2015 189 с.
- Варавва Л. А. (2009). Особливості переживання особистістю почуття самотності у стані соціальної депривації. Київ, 2009. 236с.
- Васютинський В.О. Особливості статеворольового самовизначення хлопчиків-підлітків із неповної сім’ї. Дисертаційне дослідження на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. Київ, 191. 189с.
- Гошовський Я. О. (2009). Психолого-педагогічні основи ресоціалізації депривованих підлітків. Дисертаційне дослідження на здобуття наукового ступня доктора психологічних наук. Київ, 2009, 420с.
- Гошовський Я., Гошовська Д. (2014). Синергетичні аспекти ревіталізації депривованої особистості. Теоретичні і прикладні проблеми психології: збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, 3 (35), 140-145
- Кізь О. Б. (2003). Формування психологічної готовності вихованців інтернатних закладів до створення сім’ї . Київ, 2003. 192с.
- Макогончук Є. С. (2016). Гандикапізм як чинник становлення образу Я особистості в умовах пенітенціарного закладу. Автореферат дисертаційного дослідження на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. Луцьк, 2016. 16с.
- Мудрак І. А. (2014). Психологічні особливості прояву тривожності депривованих підлітків в умовах пенітенціарного закладу. Київ.
- Hoshovskyi Ja. Hoshovska D., Finiv О. Sels-acceptance as a determinant of social identity in children with family deprivaton. The Remote interdisciplinary international scientic-practical conference «Science and practice of today» (november 16-19, 2020, Ankara, Turkey). Ankara, Turkey 2020. Р. 322-327.Available at : DOI - 10.46299/ISG.2020.II.IX
inforum.in.ua@ukr.net