Різнобічна психологічна проблематика нашого соціуму істотно загострена умовами воєнного часу. Ставлення до такого ракурсу як психологічне та фізичне здоров’я пересічної людини десь втрачається серед гостроактуальних аспектів війни, посттравматичних розладів тощо.
Однак, на наш погляд, одним з найважливіших завдань повинно все ж бути різнобічне теоретико-емпіричне вивчення специфіки харчової поведінки людини та її кореляція з особливостями формування фізичного Я, образу соціальної та психофізичної тілесностітіла особистості. Адже від стану гармонійності суспільства істотно залежить поступ уперед, забезпечення гомеостазу у нашій загроженій та виснаженій війною спільноті.
Серед результатів аналітичного огляду окресленої проблематики, вочевидь, доцільно звернути увагу на те, що у представників різних науково-психологічних теоретичних концепцій та поглядів спільною тезою прочитується положення про необхідність врахування тісної єдності між проблемами розвитку особистісної тілесності та впливу на цей процес харчової адиктивної поведінки.
Зазвичай харчові адикції істотно ускладнюють перебіг самоусвідомлення людини, сприймання нею власної конституційно-морфологічної будови, своїх унікальних фізично-тілесних конструктів.
Тілесність людини має специфічну роль у побудові сприймання свого тіла як унікального біосоціального організму, так і прийняття себе як цілісної єдності різних спонук і мотивів до потужного і розгалуженого фізичного, морального, матеріального та духовного самореалізаційного здійснення.
Розкрито багатогранність гендерних аспектів рецептивного прийняття свого фізичного Я, власної особистісної тілесності, констатовано і системні схожості/подібності, і загальні соціальні відмінності щодо цілісного або фрагментарного прийняття свого соціального і фізичного тіла представниками різної раси, віку, соціальної групи, статевої та національної приналежності тощо [4; 5].
Для повномірного аналітичного усвідомлення та розуміння проблеми фізичного Я та тілесності людини в контексті вивчення широкої проблематики феноменології людської особистості як такої дуже вдалим є дослідження на філософсько-психологічному рівні, яке здійснено Барткі С. Л.
У дослідженні презентовано цілу низку сучасних і класичних наукових аспетків у філософському та психологічному розумінні сенсу справи.
Зокрема детально вивчено феномен самоприйняття жінкою свого тіла, боротьба за набуття якісних стандартів і підходів до визначення потенційної принадливості своєї фізичної та соціальної тілесності.
Констатовано, що якраз фемінінна самооцінка виступає невід’ємним аспектом особистісно-статевої самопрезентації жінки. Наголошено на необхідності врахування багатьох інших різних ракурсів у науковому осмисленні проблематики у такій важливій галузевій сфері.
Автором констатовано, що особистісна фізична его-тілесність, соціальна, фізіологічна та власне фізична оболонка тіла виступають потужним засобом, спроможним забезпечити процеси ототожнення, тобто набуття ідентифікації в різних статусах і ролях у розгалужених системних мережах соціальних взаємин між людьми [1].
Як стверджує Семиченко В.А., серед нагальних питань психоструктури особистості важливу роль слід віддати особистісній тілесності, яка застосовується людиною насамперед для своєї самопрезентації, а також для та самоздійснення у діяльності та спілкуванні. Тілесність як біосоціальний феномен сприяє звершенням і здобуткам людини у всіх активних діяльнісних вимірах соціальної та біологічної сутності і дійсності.
Завдяки тілесності людина активна й реалізована як в інтимно-сімейних взаєминах, так і у вимірах комунікативно-перцептивного спілкування.
Дуже важливою є фізична тілесність у налагодженні системних взаємин у міжособистісних (дружба, любов тощо), так і власне дружньо-колективістських стосунках, а також у всіх інших параметрах та вимірах [5].
Як зазначає Моргун В.Ф., розробка авторської концепції багатовимірного розвитку особистості та її активне втілення і застосування в життєві реалії повинна обов’язково спиратися і враховувати на ключовий чинник - людську тілесність.
Якраз завдяки фізичному образу Я, образу свого біологічного й соціального тіла людина набуває ідентичності в різних сферах життєдіяльності. Фізичне Я постає вираженою біологічною та суспільною домінантою соціального становлення та різновікового дозрівання як різного за часом тривалості психофізичного розвитку на кожному з етапів онто- і соціогенезу.
Дослідник стверджує, що мови тіла є симптомом соціальності в соціумі і часто залежить від вербального комунікативного наповнення, а також від особливостей застосування засобів і прийомів невербальної комунікації.
Тілесність подається людиною як номінативність (назва) і сигніфікативність (позначування) кожним своєї особистісної приналежності (наприклад, поліцейська і військова форма, білий лікарський халат, каска пожежника тощо) [4].
Тілесність, фізичне Я сприяє адаптації та самоствердженню у системі соціальних взаємин людини з однолітками та іншими людьми. Констатовано, що вся самосвідомість, враховуючи і неадекватну занижену, і неадекватну завищену самооцінку, розвивається завдяки культивуванню рецепції тілесності.
Привабливість і принадливість тіла, красивих і популярних в оцінюванні фізичних якостей, рис і параметрів дає ефект самоствердження. Водночас акцентування на недоліках фізичної конституції людини постає доволі ризикованим і досить небезпечним чинником, адже блокує шлях для цілісного й об’єктивного процесу самоприйняття як багатогранного самоусвідомлення людини.
Для пересічної особистості значення й усвідомлення фізичної привабливості позитивно впливає на рівень і успішність спілкування та фахової діяльності. Негативне й неадекватне самоцінювання може слугувати прчиною появи численних гальмівних перепон і перешкод розвитку.
Фізичне Я у девіантному ракурсі трактування містить багато цікавих для психології аспектів, адже постає вкрай специфічним інтерпретаційним ракурсом як з боку того, хто трактує зовнішність, так і з боку носія «нестандартної» тілесності.
Вивчення і розкриття клініко-психологічних аспектів приймання і/або неприймання власного тіла повинна бути предметом вивчення як психологів, так і лікарів, дефектологів тощо.
По суті, йдеться про необхідність превенції та корекції численних комплексів і розладів прийняття власного «потворного» фізичного Я людиною з різними вадами, наприклад харчовою адикцією або інщими розладами харчового спектру.
Автори наголошують значущість такої проблематики у сучасному широкому медійно-комунікативному контексті. Зовнішність. тілесність завжди були і залишаються успішним (або негативним) механізмом і засобом широкої соціально-психологічної адаптації в соціумі між людьми різного віку,статі і статусу.
Дослідники констатують широке коло стресогенних реакцій і проблем, з якими зустрічаються особи із психофізичними вадами або вадами зовнішності. Їм досить часто характерні різні розлади, а справжні або навіяні самій собі потворності й дефекти своєї тілесності стають причиною як дискомфорту, так і можуть слугувати тригером девіантної або адиктивної поведінки.
Хибна або неадекватна рецепція свого фізичного Я, соціальної та психофізичної конституційної та морфологічної будови, власне тілесності зумовлюють вияву численних соцієтальних стресогенних і адиктивних психологічних проблем, вирішення яких має бути системним і повномірним, адже йдеться про соціально-психологічний комфорт людини як члена певної мікро- або макроспільноти [3].
На думку Гошовського Я.О., специфіка становлення образу Я у дітей підліткового віку, які навчаються в школі-інтернаті полягає в тому, що вони, зростаючи в режимі різновидової та різномодальної депривації батьківського тепла, опіки й любові, мають численні проблеми із самоусвідомленням та самоототожненням у різних статусах і ролях сімейного та соціального характеру.
Сімейна, комунікативна, соціальна, харчова та інші види депривації сумарно справляють вкрай негативний вплив на специфіку формування такими підлітками власної тілесності й фізичного образу Я. У параметральних вимірах розбудови Я-концепції депривовані діти зазнають флуктуацій та хаотизму щодо тактик фі стратегій творення свого фізичного образу Я.
Через харчову депривацію можливі розлади позитивної самоакептації та всього особистісного самоусвідомлення. Численні обмеження справляють потужний гнітючий тиск і вплив на фізичне й соціальне самоототожнення, а рецепція власної тілесності стає фрагментарною, поверхневою та інколи навіть девіантною.
Самооцінка і пртийняття власної зовнішності у депривованих підлітків, маючи загальновікові підліткові подібності з однолітками із нуклеарних сімей, все таки відзначаються багатьма відмінностями.
Вченим констатовано, що такі депривовані діти можуть бути навіть схильними до відмови від свого імені та прізвища, або й навіть можуть висловлювати бажання щодо зміни власної статі тощо.
Якраз у таких проявах відзначається корелювання адиктивної та девіантої поведінки підлітків. що зумовлено впливом депривації на рецепцію свого фізичного і соціального Я, на розбалансовану акцептацію власної фізичної тілесності.
Потрібно застосовуавати ревіталізаційні підходи щодо забезпечення психологічного супроводу допомоги депривовааним дітям, які мають проблеми із самоприйняттям зовнішності, тілесності, фізичного Я через негативний вплив різновидових обмежень [3].
Д. Гошовська у монографічному дослідженні проблеми психогенези фемінінної самоакцептації дівчаток підліткового віку, здійснила вивчення малодослідженої і дуже важливої проблеми того, як прийняття або неприйняття своєї тілесності шкодить розвиткові дівчаток.
Вченою здійснено розлоге аналітичне вивчення цього феномена, а внесена в заголовок проблема піддана виваженому і прискіпливому теоретичному аналізові та емпіричному вивченню.
Тілесність і рецепція власного фізичного Я як вкрай важлива науково-психологічна проблем корелюють з такими поняттями, як самоусвідомлення, самоакцептація, самопрезентація, самоаналіз, самооцінка, самоприйняття тощо[2].
Ставлення сучасної жінки до власної тілесності, сприйняття і прийняття своєї зовнішності постає дуже знаковою і важливою самостверджувально екзистенційною проблемою.
Авторкою зазначено, що в нашій спільноті існує ціла низка специфічних підходів і практик щодо рецепції та інтерпретації тілесності жінки. Зовнішність постає атрибутивно-контактувальною ознакою міжособистісного спілкування, дружби, закоханості та багатьох інших соціальних аспектів життєдіяльності.
Авторка застосувала фемінінно-самоусвідомлювальний підхід, коли для успішного генеративного поступу у прийняття власного фізичного Я вкрай важливим є так званий «саморух» як позитивна самоакцептація дівчатками підліткового віку і безумовне самооцінювання ними своїх позитивів і негативів – наслідків пубертатного і психофізичного вікового дозрівання і становлення.
Варто зазначити, що у вітчизняній психології таке теоретико-емпіричне дослідження є значною мірою інноваційним та відзначається глибоким теоретико-методологічним аналізом і детальним експериментальним вивченням у гетерогенних вибірках.
Детально презентовано специфіку розвитку самосвідомості таких дівчаток-підлітків, проаналізовано особливості їхнього самоприйняття, насамперед рецепцію власної зовнішності, тілесності. зазначено, що внаслідок перебування у колонії дівчатка мають і переживають різновидові форми депривації, адже, відбуваючи призначене судом певне покарання у пенітенціарній установі внаслідок скоєння різних антисоціальних делінквентних вчинків, зазнають багатьох випробувань у плані сприймання та прийняття свого фізичного і соціального Я [2; 3].
Як вважає Тіунова А. О., треба багатовекторно досліджувати психологічні особливості впливів порушення сприйняття дитиною спеицифічних рис і ознак власного тіла, адже це може контрпродуктивно позначатися на всьому особистісному розвитку.
Зазвичай у підлітків існує низка проблем, до того ж вони проявляються як явно, наприклад, кризи, комплекси, агресія, конфлікти, субкультури, нонконформізм, адиктивність тощо, так і латентно, наприклад, приховані підліткові комплекси, ймовірні суїцидальні наміри, думки і поведінкові тенденції, віртуальна залежність від соціальних мереж тощо.
Збої та девіації в акцептації свого тіла може мати для підлітка вкрай негативний вплив та гальмівним чином впливати на його індивідуально-особистісний і соціальний розвиток.
По суті, можна стверджувати, що рецепція себе, своєї зовнішності у спотвореному варіанті самоприйняття може негативно проявитися навіть у варіантах сексуального дизонтогенезу та ймовірного прояву різнотипних сексуальних девіацій (нарцисизм, ексгібіціонізм тощо).
Авторка вважає, що інколи цілком можуть трапитися психопатологічні варіанти розвитку і деструктивні наслідки. Відомо, що випадки неприйняття своєї фізичної тілесності, зовнішності, фізичного Я можуть слугувати поштовхом для дисфункцій особистісного іссоціального розвитку та впливати на спілкування, дружбу, інтимні стосунки, навчання, фахову діяльність тощо [6].
Отже, психологічна рецепція своєї тілесності загрожена багатьма викликами як фізичного, так і соціально-психологічного плану, внаслідок чого відбувається хаотичне і нетипове фрагментарне усвідомлення та прийняття образу власного фізичного і соціального тіла, причому інколи досить часто у спотворених та девіантних специфічних ракурсах. Наголошено необхідність застосування ревіталізаційної допомоги таким дітям.
Список використаних джерел
- Барткі С. Л. Політика тіла: антологія феміністичної філософії / пер. з англ. Б. Єгідиса. Київ: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2006. С. 383-392.
- Гошовська Д. Психогенеза фемінінної самоакцептації дівчаток-підлітків: монографія. Луцьк: ПП Іванюк В.П., 2021. 330 c.
- Гошовський Я.О. Становлення образу Я у підлітків школи-інтернату в умовах депривації батьківського впливу: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 . К., 1995. 24 с.
- Моргун В.Ф. Концепція багатовимірного розвитку особистості та її застосування Філософська і соціологічна думка. 1992 №2. С. 27-40.
- Семиченко В.А. Психологія особистості. Київ.: Видавець Ешке О.М., 2001. 427 с.
- Тіунова А. О. Вплив порушення сприйняття власного тіла на особистісний розвиток підлітка. Історія та сучасний стан педагогічних та психологічних наук. Київ: ГО «Київська наукова організація. Педагогіки та психології», 2014. Ч. ІІ. С. 109.
inforum.in.ua@ukr.net