САМОСТАВЛЕННЯ У СТРУКТУРІ МОТИВАЦІЙНО-СМИСЛОВОЇ РЕГУЛЯЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Самосвідомість особистості це явище самопізнання та самоставлення, в результаті чого з’являється уявлення про себе самого та формується «Я-концепція» особистості, як певна сукупність «Я-образів» життєдіяльності особистості в різних сферах.

«Я-концепція» – це певна сукупність уявлень людини про саму себе, що включає переконання, оцінки і тенденції поведінки, сформованих установок, переконань, прагнень, самобачень, ідентифікацій рольових, спрямованих на себе. В самосвідомості особистості «Я-концепція» є сформованим чинником самоусвідомлення, виконує роль організації процесів саморегуляції, самовизначення, організації власної діяльності, обумовлює інтерпретацію досвіду і слугує джерелом очікувань людини [5].

Будучи структурною складовою психологічної самоорганізації особистості  «Я-концепція» виконує у самосвідомості функції передумови та наслідку ефективності соціальної взаємодії і якості життя загалом та виражається вона як певною мірою усталена, динамічна і усвідомлена система уявлень особи про саму себе [4].

У соціолого-педагогічному словнику його укладачі наголошують, що Я-концепція – цілісний, хоча і не позбавлений внутрішніх протиріч, образ власного Я, що є установкою щодо самого себе та вміщує такі компоненти як когнітивний емоційний та  оцінково-вольовий [15; 16].

Я-концепція є важливим фактором професійного самовизначення майбутнього фахівця, що суттєво впливає на його успішність, а також акумулює в своїй основі комплекс уявлень: що собою представляє індивід, що він про себе думає, його розуміння основ власної діяльності, співставлення можливостей та здібностей, окреслення перспектив (тенденцій) розвитку в майбутньому. З метою забезпечення успіху професійного становлення та самовизначення, студент повинен всебічно пізнати і оцінити себе, свої можливості, розвивати у себе педагогічну рефлексію, яка сприяє формуванню усвідомленого ставлення до проблеми самовизначення і цілеспрямованості даного процесу, на динаміку якого суттєво впливає і педагогічна креативність [5].

Вчинкова активність поєднує шлях буття особистості із творчістю, що допомагає творити саму себе та здійснювати повноцінний процес Его-інтеграції. У цьому широкому внутрішньому процесі психодуховного зреалізування індивідуального Я центральну ланку природно становить самоутворення позитивної Я-концепції людини [3].

Крім трьох основних модальностей установок Я-концепції (Реальне «Я», Дзеркальне «Я» Ідеальне «Я») виділяють ще одну, яка відіграє особливу роль, а саме – конструктивне «Я» [1]. Саме конструктивному «Я», або «Я в майбутньому», властива спрямованість у майбутнє і побудова проєктивної моделі «Я». Головна відмінність конструктивного «Я» полягає в тому, що він пронизаний діючими мотивами, які визначають чинник Я –прагну до чогось. У «Я»-конструктивне перетворюються елементи, які особистість приймає і визначає для себе як досяжну реальність. Необхідно відзначити, що кожен із образів «Я» має складне, неоднозначне за будовою походження, що складається з таких аспектів ставлення: фізичне, емоційне, розумове та соціальне «Я». Ідеальний образ складається з цілого ряду уявлень, що є відображенням очікуваних (таємних) сподівань й устремлінь людини. Хоча ці уявлення можуть не відповідати реальному стану речей, тому супротив між реальним й ідеальним «Я» є однією з найважливіших умов саморозвитку особистості [5].

За У. Кірєєвою, формування «Я-концепції» стає завдяки системі установок як внутрішньої готовності людини до діяльнісної активності. Авторка уточнює, що у структурі «Я-концепції» когнітивна складова конкретизується в «Я-образі», емоційно-оцінна – в «Я-став ленні», а поведінкова – у «Я-вчинку», зокрема становлення «Я-образу» залежить від перебігу пізнавальних процесів [6]. Я-концепція є центральною ланкою самосвідомості людини та важливим фактором організації психіки та різних форм її життєвої активності. А саме, вона забезпечує гармонійне балансування внутрішнього світу людини, та утверджує визначеність у стосунках, надає їй можливості по-своєму тлумачити індивідуально-культурний досвід, сприяє ідентифікації з соціумом та набуття ідентичності з Я [там таки].

Gibson (Gibson, 2003) розглядає розвиток «Я-концепції» як зміну образів і ролей особистості для наслідування впродовж усієї професійної діяльності, що тісно пов’язана з підвищенням довіри до професійної самооцінки. У своєму дослідженні автор виявив, що на початку кар’єри «Я-концепція» має позитивну тенденцію, що пов’язано з бажанням створити життєздатну самооцінку, на середньому етапі індивід прагне удосконалити свою самооцінку, що позначається і на самопізнанні. На пізніх етапах професійної діяльності індивід прагне підтвердити та посилити свою самореалізацію [19].

В.І. Осьодло визначив у структурі професійної самосвідомості військовослужбовців такі показники: усвідомлення професійних цінностей, усвідомлення професійної моралі, ідентифікацію Я-суб’єкта професійної діяльності, усвідомлення й оцінка відношень і самоставлення, усвідомлення власного професійного розвитку. Невизначеність ціннісних уявлень про професію зміщує орієнтири, і професія стає засобом досягнення цілі [12].

В.П. Москалець розглядає пізнавальні процеси як складові самосвідомості людини, зокрема, мислення – процес розв’язання задач, пошук виходу з проблемних ситуацій, вирішення чи подолання проблем за допомогою інтелекту [11].

Ю.В. Ковальчук зазначає, що професійна «Я-концепція» формується із загальної «Я-концепції» у процесі професійного самовизначення та на етапі входження у відповідне середовище, і має ті ж самі компоненти. Автор виокремлює самореалізацію як важливу складову «Я-концепції», яка визначає формування професійного шляху людини та є критерієм позитивної професійної адаптації особистості в обраній професії [7].

М.Й. Боришевський, вивчаючи образ «Я», зазначає його горизонтальну структуру через систему таких взаємопов’язаних елементів як самооцінка, рівень домагань та соціально-психологічні очікування, система оціночних ставлень до оточення [2].

Самооцінка відображає рівень сформованості самоповаги у людини, її самоцінності, позитивної ідентифікації сфери «Я-особистості». При цьому бачимо про тісний зв’язок оцінково-вольового компонента з емоційним, що є надважливо. Також варто зазначити, що занижена самооцінка продукує негативне самоставлення, неприйняття себе, аж до самозаперечення [14, с. 67].

Варто акцентувати увагу на важливості існування таких суттєвих для розуміння самооцінки ознак: 1) по-перше, важливу роль в її формуванні відіграє співвідношення «Я- « та «Я-ідеального», що виражається у порівнянні якою людина є і якою хоче бути; 2) по-друге, на самооцінку особистості впливає інтеріоризація зовнішніх суспільних реакцій інших на конкретного індивіда, що може призвести до необ’єктивної оцінки, внаслідок оцінювання себе так, як оцінюють його значущі інші; 3) по-третє, формування самооцінки може залежати від самоідентифікації особистості, де успішність власних дій оцінюється не за критерієм успішності власної діяльності як процесу, а успішності досягнення мети у конкретній діяльності, яку обрала людина і саме її робить найкраще [13, с. 81].

Дослідження психологів переконливо доводять, що самооцінка як стимулює, так й пригнічує активність людини. Невпевненість у собі, негативні настрої та емоції, тривожність, хворобливе ставлення до невдач, втрата почуття власної гідності пов’язані із неадекватно заниженою самооцінкою. Недовіра, конфліктність, безтактність, підозрілість, надмірна нетерпимість, вразливість до зауважень агресивність, грубість, упертість – яскраві ознаки неадекватно завищеної самооцінки. Невідповідність оцінки значущого оточення та самооцінки суб’єкта може спричинити емоційні зриви, внутрішні конфлікти.

Щодо аналізу основних психологічних підходів до трактування психологічного явища самоставлення, то помітним є розуміння того, що контекст розробки проблеми самоставлення тісно межує з дослідженнями самооцінки, самосвідомості та ін. Самоставлення має різні форми прояву, як-от: афективний компонент самосвідомості; риса особистості; компонент саморегуляції; чинник впливу на сприймання інших. При цьому саморозуміння розглядається як емоційний компонент самоставлення, що функціонує разом із когнітивним (самопізнання); мотиваційним (самоінтерес) та поведінковим (дії, пов’язані із розумінням себе).

Позитивне прийняття себе себе є умовою гармонійного існування та високого рівня розвитку самоідентифікації особистості. Це, своєю чергою, визначає міру суб’єктності особистості у формуванні позитивної Я-концепції. Дослідники зазначають, що саме позитивне самоставлення є умовою психічного благополуччя та психічного здоров’я [8, с. 21]. Самоставлення здійснює детермінацію соціальної поведінки, впливає на успішність будь-якої діяльності та особистісної самореалізації людини. З усім тим, дослідники виокремлюють різні значущі його аспекти. Ставлення до себе трактують як сукупність емоційних переживань і оцінних суджень особистості щодо самої себе [9, с. 147].

Т.М. Титаренко зазначає, що ставлення до себе як до людини, яка взаємодіє з іншими людьми, як до рівноправного партнера у спільній діяльності є новою детермінантою в саморозвитку особистості. У ставленні до себе, оцінюванні себе інтегруються ставлення до міри самореалізації у соціумі та ставлення до інших людей [17].

Самоставлення [18] розглядається вченими як центральне джерело особистості, як чинник самоусвідомлення та характерні ознаки самоцінності у прояві механізму організації поведінки, що входить у стійкість змісту особистості та як своєрідну особистісну рису, що слабо змінюється від ситуації до ситуації та навіть від віку до віку. Самоставлення в структурі особистості відіграє особливу роль і виникає на основі самосприйняття, самооцінки, Я-образу і оцінки значущого соціального оточення. Ось ці компоненти й є змінними за змістовними характеристиками у часі. Тому самоставлення, яке є закінченим цілісним стійким утворенням тільки на певному проміжку часу, завжди є динамічним за змістовними характеристиками феноменом у структурі особистості.

Життя людини потребує фіксації на діях, які вона виконує. І як тільки вона зафіксувала якийсь процес в свідомості, то це вже є власністю людини. В площині генетичної психології С.Д. Максименка, процес руху в психіці привласненого засобу, вимагає створення моделювання ситуації, яка перетворюється в ключову одиницю нової міжфункціональної системи свідомості, взаємодіє з іншими подібними системами, формуючи якість особистості й уже в цьому вигляді визначальним чином структурує подальшу поведінку і діяльність людини. Це є саморух і саморозвиток, і ще це дивовижний факт, коли свідомість самомоделюється [10].

Протягом життєвого самопізнання людина збільшує простір розуміння себе, кількість знань про себе, їх глибину, що наповнює змістову частину самоуявлень людини і удосконалює її «Я-концепцію». У знаннях про себе людина розкривається, а об’єктом її емоцій, оцінок при цьому виступає самоставлення.

Список використаних джерел

1. Бех І. Рефлексія у духовному "Я" особистості. Рідна школа. № 8-9. 9-14.
2. Боришевський М. И. Психологічні особливості самосвідомості підлітка : монографія. Київ : Вища школа, 1980. 168 с.
3. Гуменюк О.Є. Психологія Я-концепції: Монографія. Тернопіль : Економічна думка, 2002. 29-30.
4. Гура О. І. Концепти професійної Я-концепції фахівця. Наука і освіта : науково-педагогічний журнал Південного наукового центру АПН України. 2009. № 1-2. 150-155.
5. Дубінка М. М. «Я-концепція» як фактор професійного самовизначення особистості з позицій р. Бернса. : Наукові записки Серія: Педагогічні науки. № 205 (2022). 94-100.
6. Кірєєва У. Психологічний аналіз Я-концепції у контексті самосвідомості. Психологія і суспільство.    №  36. 120–130.
7. Ковальчук Ю. В. Психологічні основи дослідження професійної Я-концепції особистості  офіцера  оперативно-розшукового  підрозділу ДПС України [Електронний ресурс]. Зб. наук. праць НАДПСУ. Сер.: Педагогічні та психологічні науки. 2013. № 3. С. 301–312.
8. Левус Н. Cамоставлення в структурі поведінкових проявів особистості. Вісник Київського національного універсиτеτу імені Тараса Шевченка. 2012. Вип. 5. 22–26.
9. Левус Н., Волошок О. Самоставлення у студентів з різною навчальною мотивацією. Психологія: реальність і перспективи. 2015. Вип. 4. 146–151.
10. Максименко С. Д.Механізми розвитку особистості. Проблеми сучасної психології. Вип. 40. 7-23.
11. Москалець В. Сутність інтелекту, мислення, мовлення, свідомості як психофункціональних данностей [Електронний ресурс]. Психологія і суспільство. № 4. С. 114–131.
12. Осьодло В.І. Розвиток Я-образу офіцера на різних етапах професійного становлення [Електронний ресурс]. Вісник НАДПСУ. Психологічні науки. 2011. Вип. 5. С. 55-80.
13. Подофєй С. О. Я-концепція людини як потенціал становлення її суб’єктності. Молодий вчений. No 10.2 (50.2). Жовтень. 2017. 79–83.
14. Савченко Н. С. Педагогічна підтримка студента ВИШУ в аспекті саморозвитку Науковий вісник. Випуск No 9–10. Збірник наукових праць. Одеса: Видавничий відділ Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського, С. 65–69.
15. Соціолого-педагогічний словник / За ред. . В. Радула, вид. 2-е. Харків: Мачулін, 2015. 444 с.
16. Татенко В.А. Психологія в суб’єктному вимірі. Монография. Київ: Просвіта, 1996. 404с.
17. Титаренко Т.М. Рання молодість: проблема смислоутворення, подальше професійне і життєве самовизначення. Київ: Либідь, 1999. 447-448.
18. Титаренко Т.М. Самоотношение. Психология личности: Словарь-справочник. Київ: Рута, 2001. 109-110.
19. Gibson, D. E. (2003). Developing the Professional Self-Concept: Role Model Construals in Early, Middle,  and Late  Career Stages. Organization Science Published  Retrieved from  https://doi.org/10.1287/orsc.14.5.591.16767