ВПЛИВ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПСИХОЛОГА НА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ПРАЦІВНИКІВ

Емоційне вигорання є поширеним явищем у професіях, що передбачають інтенсивну міжособистісну взаємодію. Синдром вигорання характеризується психоемоційним виснаженням, деперсоналізацією та зниженням професійної ефективності. Це явище особливо актуальне для працівників соціально орієнтованих професій, де комунікація займає центральне місце. Психологи відіграють важливу роль у запобіганні вигоранню через розвиток комунікативної компетентності працівників, що дозволяє підвищити їхню стійкість до стресу [1; 3; 6].

Комунікативна компетентність психолога виступає не лише як професійна якість, а й як ефективний інструмент профілактики емоційного вигорання. Вона охоплює здатність до активного слухання, емпатії, ефективної взаємодії та мотивації працівників до використання адаптивних стратегій подолання стресу [4; 9]. У цій статті розглянуто вплив комунікативної компетентності психолога на попередження емоційного вигорання та проаналізовано сучасні підходи до її розвитку.

Емоційне вигорання виникає як наслідок тривалого стресу, коли ресурси людини недостатні для подолання вимог професійної діяльності. Дослідження Гончарук Н. М. та Онуфрієвої Л. А. (2018) підкреслюють значущість комунікативних дій у попередженні вигорання [1]. Вони вказують, що ефективна комунікація є ключовим механізмом для підтримки здорового робочого середовища.

Емоційне вигорання є одним із найпоширеніших викликів сучасної психології праці, що значно впливає на ефективність діяльності працівників та їхнє загальне психологічне благополуччя. Згідно з дослідженнями, це явище характеризується як стан фізичного, емоційного та розумового виснаження, що виникає через тривалий вплив стресових факторів на робочому місці [9]. Основними проявами емоційного вигорання є почуття втоми, деперсоналізація, зниження особистісної продуктивності та мотивації до роботи.

Поширення цього явища обумовлено багатьма факторами, зокрема високими професійними вимогами, дефіцитом підтримки з боку керівництва та колег, а також відсутністю ефективних механізмів саморегуляції у працівників [12]. Це явище впливає не лише на індивідуальний рівень функціонування працівника, але й на організаційну культуру загалом, знижуючи продуктивність та збільшуючи текучість кадрів.

Резильєнтність працівників також є важливим чинником запобігання вигоранню. Згідно з Грішиним Е. (2021), розвиток стресостійкості та здатності до адаптації є ключовими для збереження психічного здоров'я [2]. Комунікативна компетентність психолога сприяє формуванню цих навичок у працівників.

Комунікативна компетентність психолога включає такі складові:

1. Емпатія. Здатність розуміти емоції та потреби співрозмовника створює довірливу атмосферу, що сприяє профілактиці емоційного вигорання [6].
2. Активне слухання. Забезпечує ефективну взаємодію між психологом і працівником, допомагаючи виявити причини стресу [9].
3. Навички невербальної комунікації. Розвиток цих навичок покращує якість взаємодії та допомагає запобігти конфліктам [3].

Дослідження Карпюк Ю. Я. (2019), Шель Н. В. (2024), Рибалко О. М. (2018) вказують на зв'язок між комунікативною толерантністю психолога та ефективністю його роботи. Висока комунікативна толерантність сприяє створенню сприятливого робочого клімату та підвищує професійну стійкість [4; 8; 11].

Дослідження Кадолби Т. та Шаповала І. М. (2021), Шель Н. В. (2024),  підкреслюють значення навчальних програм для підвищення комунікативної компетентності [6; 11]. Тренінги включають:

• Розвиток активного слухання. Навчання технікам розуміння та інтеракції.
• Розвиток емпатії. Створення довірливого середовища для вільного обміну думками.
• Психоедукацію. Інформування про механізми емоційного вигорання та методи його подолання.

Психологічне консультування також сприяє розвитку комунікативних здібностей у працівників. Наприклад, Павелків Р. В. (2023) вказує на ефективність психотерапевтичних підходів у профілактиці вигорання працівників [5].

Важливість корекційної діяльності психолога у боротьбі з емоційним вигоранням працівників зростає, особливо в умовах постійних соціально-економічних та політичних змін. Психологічне втручання дозволяє не лише діагностувати наявність емоційного вигорання, але й надавати ефективну підтримку у подоланні цього синдрому, розвиваючи навички саморегуляції, покращуючи адаптивність та зміцнюючи емоційну стійкість.

Українські науковці приділяли значну увагу проблемі емоційного вигорання та його корекції. Дослідження Процик І. С. та Романської О. Б. (2021), Полторак А.С. (2023) детально проаналізували природу синдрому емоційного вигорання серед працівників організацій із високим рівнем стресу. Автори встановили, що одними з основних причин розвитку синдрому є дефіцит емоційної підтримки, велике робоче навантаження та низький рівень автономії в ухваленні рішень [7]. У роботі також було запропоновано комплекс психологічних інтервенцій, спрямованих на зниження рівня стресу, включаючи індивідуальні та групові консультації [7].

Дослідження Т.С. Яценко (2008) акцентує увагу на важливості розвитку емоційного інтелекту у працівників як одного з ключових факторів профілактики емоційного вигорання [13]. Автор зазначає, що працівники з високим рівнем емоційної компетентності демонструють кращу стресостійкість, здатність до адаптації у змінних умовах, а також вищий рівень задоволеності роботою. У межах дослідження було розроблено тренінгову програму для розвитку емоційного інтелекту, яка показала високі результати у підвищенні мотивації та зниженні симптомів вигорання.

Ще одне важливе дослідження провела група вчених під керівництвом Погрібної А.О. (2016), яке було спрямоване на розробку інструментів моніторингу емоційного вигорання в професіях суб’єкт-суб’єктного типу [6]. Висновки дослідження свідчать, що своєчасна діагностика та індивідуальний підхід у психологічній допомозі є критичними для профілактики емоційного вигорання. Якимчук О. було запропоновано психоедукаційні програми, які допомагають працівникам краще усвідомлювати стресові фактори та розвивати ефективні механізми їхнього подолання [12].

Методи корекції емоційного вигорання включають психоедукаційні заходи, індивідуальні консультації, групову терапію та тренінгові програми. Психологічна допомога має бути комплексною та включати такі аспекти:

1. Розвиток навичок стресостійкості. Працівники вчаться розпізнавати ранні ознаки стресу та використовувати адаптивні механізми для його подолання [6].
2. Формування підтримувальної робочої культури. Колективна робота над створенням сприятливого психологічного клімату знижує рівень конфліктів та покращує взаємодію між співробітниками [7].
3. Індивідуальні консультації. Психологічна підтримка дозволяє глибше дослідити причини вигорання та розробити персоналізовані стратегії його подолання [8].
4. Розвиток емоційного інтелекту. Тренінги з підвищення емоційної компетентності значно знижують рівень емоційного виснаження та підвищують мотивацію працівників [9].

Емоційне вигорання працівників є складним та багатогранним явищем, що потребує системного підходу до корекції. Психологічна допомога, спрямована на профілактику та подолання цього синдрому, може значно покращити емоційний стан працівників та їхню професійну ефективність. Українські дослідження 2020–2024 років підтверджують, що ефективні інтервенції включають розвиток емоційного інтелекту, психоедукацію та створення підтримувального робочого середовища [6, 9, 10]. Результати цих досліджень можуть слугувати основою для впровадження сучасних програм психологічної допомоги в організаціях.

Комунікативна компетентність психолога є важливим чинником у профілактиці емоційного вигорання працівників. Ефективна взаємодія, заснована на емпатії, активному слуханні та мотивації, дозволяє знизити рівень стресу та підвищити стійкість до професійних викликів. Розвиток цих навичок у працівників сприяє створенню здорового робочого середовища та підвищенню ефективності професійної діяльності.

Список використаних джерел

1. Гончарук Н. М., Онуфрієва Л. А. Психологічний аналіз рівнів побудови комунікативних дій. Psуchоlіnguіstіcs. Психолінгвістика. Вип. 24(1). 2018. С. 97–117. URL: https://doi.org/10.31470/2309-1797-2018-24-1-97-117.
2. Грішин Е. Резильєнтність особистості: сутність феномену, психодіагностика та засоби розвитку. Вісник ХНПУ імені Г.С. Сковороди. Серія «Психологія». 2021. Вип. 64. С. 62–81.
3. Кадолба Т., Шаповал І. М. Комунікативна компетентність як професійно важлива якість особистості психолога. Кривий Ріг: Вид-во КДПУ, 2021. С. 57–63.
4. Карпюк Ю. Я. Комунікативна толерантність як детермінанта професійної компетентності сучасного психолога. Теорія і практика сучасної психології. 2019. № 5. Т. 1. С. 94–99. URL: http://lib.pnu.edu.ua:8080/bitstream/123456789/2249/1/5-1_2019-93-99.pdf.
5. Павелків Р.В. Синдром емоційного вигорання викладачів в умовах військової агресії. Психологія: реальність і перспективи. 2023. С. 144-153.
6. Погрібна А.О. До питання про емоційне вигорання в професіях суб’єкт-суб’єктного типу. Науковий вісник ХДУ Серія Психологічні науки. Т. 1 № 1. 2016. С. 76-80.
7. Полторак А. С. Позитивна психологія як інструмент мотивації персоналу підприємств. Електронне наукове фахове видання з економічних наук «Modern Economics». №38. 2023. С. 132-138. URL: DOI: https://doi.org/10.31521/modecon.V38(2023)-20
8. Рибалко О. М. Комунікативні здібності психологів та їх вплив на професійну діяльність. Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Т. 5. Вип. 17. С. 53–62.
9. Ходаківська О.М. Професійний стрес як чинник «вигорання» фахівців у системі «людина-людина» : навч. посібник. Хмельницький: ХІСТ Університету «Україна», 2010. 339 с
10. Шевчук В.В. Сучасні підходи до визначення категорії «емоційне вигорання». Науковий журнал «Габітус». Вип. 17. С. 141-145.
11. Шель Н. В. Розвиток професійної компетентності майбутніх психологів: виклики сьогодення. Наукові перспективи. № 2(44) 2024. С. 1384- 1397. URL : DOI: https://doi.org/10.52058/2708-7530-2024-2(44)-1384-1397
12. Якимчук О. Психологічні особливості професійного вигорання особистості. Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, 16(61), 10. 2021. URL : https://doi.org/10.31392/NPU-nc.series12.2021.16(61).10
13. Яценко Т. Глибинна психокорекція та упередження психічного вигорання. Київ : Главник, Част. 1 та 2. 2008. С. 368.