На сучасному етапі розвитку найважливішим завданням школи є виховання всебічно розвиненої людини, яка здатна швидко сприймати, аналізувати та оцінювати будь-яку інформацію. Важливою складовою цього завдання є боротьба за високу якість знань і вмінь учнів, формування в них навичок самостійної розумової праці, виховання творчої особистості.
Реформа школи націлює на використання усіх можливостей для підвищення ефективності навчально-виховного процесу. До таких ресурсів навчання і виховання належить дидактична гра.
Однією з основних проблем дидактики є проблема впливу дидактичних ігор на розвиток мислення молодшого школяра як складової розумових здібностей дитини.
Оскільки гра для дитини молодшого шкільного віку має суттєве значення - активізує розумове мислення, рухає процес пізнання вперед, закладає фундамент для формування наукового світогляду, тобто виконує важливі функції, її успішно можна використовувати не тільки на уроках, Але і в позаурочний час.
Тому актуальність обраної для дослідження теми, на нашу думку, видається очевидною в умовах розробки і проведення різноманітних розвиваючих програм.
Мислення – це інтелектуальна і практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці, оскільки мислення тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо пов'язане з навколишнім світом і є його відображенням.
Вчені виокремлюють наступні типи мислення [3]:
І. За характером використаних засобів:
наочних – матеріал для процесу мислення подається в наочній конкретній формі (муляжі, лабораторне обладнання);
знакових – матеріал для процесу мислення подається в знаковій символічній формі (оперування числами, словесний опис ситуації).
ІІ. За характером перебігу пізнавальних процесів:
інтуїтивне мислення – відбувається як наївне схоплення ситуації, вибір вирішення проблеми без основних шляхів і умов його отримання;
аналітичне мислення – здійснюється шляхом логічних умовиводів, які постійно приводять до правильного розуміння основного принципу чи закономірності;
ІІІ. За характером виконаних завдань:
практичне мислення – зазвичай має місце при вирішенні конкретної ситуації чи конкретного завдання;
теоретичне мислення – протікає під час вирішення конкретної ситуації оперуванням загальними поняттями.
ІV. За функціями:
творче мислення – народження нових ідей, знаходження оригінальних рішень, таке мислення можливе в умовах свободи від критики, зовнішніх і внутрішніх заборон;
стереотипне мислення – вирішення типових ситуацій за стандартними схемами.
V. За рівнем розвитку :
наочно-дієве мислення – визначається і обмежується маніпуляціями з конкретними предметами в конкретній наочній ситуації. В молодшому шкільному віці цей вид мислення діє як основа для формування типу мислення більш високого рівня;
наочно-образне мислення – дитина оперує наочними зображеннями об’єктів (малюнок, схема, план), що дозволяє об’єднати набір різноманітних операцій в цілісну картину, розширює сферу дії інтелекту, є базою формування словесно-логічного мислення;
словесно-логічне мислення – характеризується використанням понять, логічних конструкцій, функціонує на базі мовленнєвих, знакових засобів.
Крім того, існують такі форми мислення [2;4]:
поняття – форма мислення, що відображає суттєві особливості, зв’язки і відносини предметів і явищ, виражена словом, або групою слів;
судження – форма мислення, що відтворює зв’язки між предметами і явищами у вигляді тверджень чи заперечень чого-небудь;
висновок – форма мислення, при якій на основі декількох суджень робиться відповідний умовивід.
У початковій ланці навчання відбувається закладання фундаменту розвитку мислення маленької людини, починають формуватися її моральні устої, вперше проявляються таланти і здібності.
Психологічна готовність дитини до школи характеризується в першу чергу рівнем розвитку інтелектуальних процесів, якісними особливостями дитячого мислення. На першому етапі початкового навчання учні повинні вміти:
‒ виділяти суттєве в предметах і явищах навколишнього світу,
‒ узагальнювати і диференціювати їх у відповідних категоріях;
‒ порівнювати, встановлюючи як спільні, так і відмінні властивості;
‒ розмірковувати, відповідати на питання;
‒ знаходити причини явищ;
‒ робити висновки.
Глибокі зміни, що відбуваються в психологічній сфері молодшого школяра, свідчать про широкі можливості розвитку мислення на даному етапі розвитку. Протягом цього періоду на якісно новому рівні реалізується потенціал мислення дитини як активного суб’єкта, що пізнає навколишній світ і самого себе, здобуває особистий досвід в цьому світі.
Розвиток мислення учнів початкової ланки виявляється у здатності усвідомлювати і розв’язувати все складніші пізнавальні і практичні завдання, виконуючи потрібні для їх розв’язання дії та операції, виражати їх результати у судженнях, поняттях, міркуваннях і умовиводах.
До особливостей мислення молодших школярів належить конкретно-образне мислення. Конкретність мислення молодших школярів виявляється в тому, що певну розумову задачу вони можуть розв’язати, тільки виходячи з означених словами конкретних предметів, їх зображень або уявлень. Під впливом навчання в мисленні молодшого школяра змінюється співвідношення образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів.
Учні молодших класів застосовують переважно практично-дійовий і образно-мовленнєвий аналіз. При комплексному аналізі засвоєння ними матеріалу більш повне та глибоке, тому що учні розглядають майже усі частини, властивості навчального предмета, але взаємозв’язків між ними ще не встановлюють, тобто вони перелічують у певній послідовності відокремлені частини або властивості без взаємозв’язку між ними.
Порівняння у молодших школярів має низку особливостей, зокрема у порівнянні учні легше знаходять відмінності, а подібність – важче. Діти молодшого віку по-різному порівнюють одні й ті ж предмети та за тотожних умов неоднаково успішно рухаються в умінні порівнювати. Процес порівняння у молодших школярів має синтетичний, узагальнюючий характер.
У процесі навчання в учнів змінюються операції порівняння. Уже в 2 класі збільшується кількість дітей, які знаходять не тільки відмінне, але й подібне. При порівнянні предметів учні 2 класу визначають значно більше ознак, ніж першокласники. Частіше порівнюються предмети за суттєвими ознаками.
Розвиток абстракції в учнів початкових класів виявляється у формуванні здатності виділяти загальні та суттєві ознаки, зв’язки та відношення, а також розрізняти несуттєві ознаки та зв’язки цих предметів чи явищ. Однією з особливостей абстракції учнів початкових класів є те, що вони іноді замість суттєвих ознак виділяють зовнішні, яскраві ознаки. Інша особливість полягає в тому, що діти легше абстрагують властивості предметів та явищ, ніж зв’язки та відношення, які існують між ними.
У розвитку абстрактного боку мислення велику роль відіграють уроки математики, оскільки предметом вивчення стають відверті поняття.
Найважливішою розумовою операцією є узагальнення. Однією з особливостей узагальнюючої роботи молодшого школяра є те, що він використовує тільки ті суттєві ознаки, які ним створені. Розвиток узагальнення у дітей відбувається від чуттєвого до понятійно-образного. Поступово встановлюється зв’язок конкретного із загальним та загального з конкретним.
Узагальнення відбувається у тісному взаємозв’язку із конкретизацією. Засвоєння понять, законів, правил відбувається на основі розгляду окремих предметів, фактів, явищ. Засвоєні поняття, закони, правила використовуються при розв’язуванні окремих конкретних завдань.
Розвиток мислення дитини молодшого шкільного віку зумовлюється особливістю засвоєння знань у початковій школі.
На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, тому на нашу думку, дидактична гра має бути спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати новим джерелом знань, інструментом удосконалення пізнавальних умінь і навичок. Дидактична гра в усіх своїх видах виконує різні функції, але домінує мотиваційна. Саме тому дидактична гра має переваги порівняно з іншими методами навчання в початковій школі і заслуговує на особливу увагу.
Дидактична гра – гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок, розвитку мислення, практичних дій, збагачення життєвого досвіду. У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вчитель одночасно навчає учнів і бере участь у їхній грі, а учні, граючись, навчаються.
Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні молодших школярів за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і побут людини, що паралельно якісно впливає на розвиток розумових здібностей, збагачує мовленнєвий запас, активізує мисленнєву діяльність. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом навчання і виховання, за допомогою яких вчитель готує учнів початкових класів правильно сприймати об'єкти і явища навколишнього світу, розвивати мовленнєві та мислительні можливості.
Як ігровий метод навчання ‒ дидактична гра у молодшому шкільному віці постає у двох видах:
- Дидактична гра. Ґрунтується на самонавчанні та самоорганізації учнів.
- Гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль в ній належить вчителю, який є її організатором. Під час гри-заняття учні засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запам'ятовування, ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей. Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, виконують такі функції: активізують інтерес та увагу дітей; розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, саморегуляцію; закріплюють знання, вміння і навички; тренують сенсорні вміння і навички, вольові якості дитини; стимулюють і збагачують процес мислення індивідуальними почуттями. Цінність дидактичної гри полягає у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі учнів початкових класів, знижує гіподинамію. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, у молодших школярів зароджується інтерес до розумової праці [4].
Дидактичні ігри можуть виступати тільки в словесній формі, поєднувати слово і практичні дії, слово і наочність, слово і реальні предмети.
Виокремлюють наступні структурні елементи дидактичної гри [4]:
- дидактичне завданнягри визначається відповідно до вимог програми з урахуванням вікових особливостей молодших школярів;
- ігровий задум– дидактичне завдання свідомо маскується, воно постає перед учнями початкових класів у вигляді уявного сюжету, активної дії з предметами, загадки, таємниці, перевірки своїх можливостей змаганням, рольового перевтілення, загальної рухової активності, кмітливості;
- ігровий початокможе бути звичайним або інтригуючим, цікавим, захоплюючим, таємничим;
- ігрові дії– засіб реалізації ігрового задуму і водночас здійснення поставленого педагогом завдання;
- правила дидактичної грияк умова, що підтримує ігровий задум. Правила задаються до початку гри і мають навчальний та організуючий характер;
- ігрове обладнання, від правильного його використання значною мірою залежить успіх гри;
- підведення підсумків– у зв’язку з такою віковою особливістю дітей молодшого шкільного віку, як нетерплячість, бажання відразу дізнатися про результати діяльності, проводиться відразу після її закінчення. Це може бути підрахунок балів, визначення команди-переможниці, нагородження дітей які показали найкращі результати. При цьому дуже важливо тактовно підтримати інших учасників гри. Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед молодшими школярами не прямо, як на занятті ,а пов’язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією.
Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для молодшого школяра, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).
Дидактичні ігри можна включати в систему уроків
‒ весь урок будується як сюжетно-рольова гра;
‒ під час уроку як його структурний елемент;
‒ під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, елементів змагання тощо).
При цьому на уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу для приготування обладнання, запам’ятовування громіздких правил. Перевагу слід віддавати тим іграм з якими всі цілком погоджуються, які передбачають участь у них більшості учнів класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги.
Існують такі види дидактичних ігор: сюжетно-рольові; ігри-вправи; ігри-драматизації; ігри-конструювання; ігри-інсценізації; ситуативні ігри; складання діалогів, монологів.
Основним стимулом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вчителя чи бажання учнів чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає школярів до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри (краще сприймати об'єкти і явища навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і групувати предмети). Так у молодшому шкільному віці на основі ігрових інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні інтереси, а пізніше і інтелектуальні здібності.
У процесі ігор, особливо дидактичних, у молодших школярів розвиваються самостійність у мисленні; творчі здібності; кмітливість і винахідливість; чуттєвий досвід ; розвиток сприймання.
Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і задовольняли інтереси учнів, вчитель повинен добирати їх відповідно до навчальної програми початкової школи, враховуючи пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення, розширення варіантності ігор. За характером використовуваного матеріалу дидактичні ігри умовно діляться на ігри з предметами, настільно-друковані та словесні.
Предметні ігри - це ігри з народною дидактичною іграшкою, мозаїкою, природнім матеріалом. Основні ігрові дії з ними: нанизування, викладання, катання, збирання цілого з частин. У предметних іграх використовуються іграшки і реальні предмети.
Настільно-друковані ігри спрямовані на уточнення уявлень про навколишній світ, стимулювання знань, розвиток розумових процесів (аналіз, синтез, узагальнення, класифікацію тощо)
Настільно-друковані ігри розділені на декілька видів: парні картинки, лото, доміно, розрізні картинки і доладні кубики, ігри типу «Лабіринт» для дітей молодшого шкільного віку.
Словесні ігри. Для зручності використання словесних ігор у педагогічному процесі їх умовно можна об’єднати в чотири основні групи.
У першу групу входять ігри, за допомогою яких формують вміння виділяти суттєві ознаки предметів і явищ.
Другу групу складають ігри, що використовуються для розвитку вміння порівнювати, зіставляти, давати правильні умовиводи.
Третю групу складають ігри за допомогою яких розвивається вміння узагальнювати і класифікувати предмети за різними ознаками.
В особливу четверту групу, виділені ігри на розвиток уваги, кмітливості, швидкості мислення. У цю групу входить велика кількість народних ігор типу «Фарби», «Мовчанка», «Чорне і біле».
В окремий вид виділяють сюжетно-рольові ігри. Їх особливість у тому, що учні виконують певні сюжетні ролі.
На сьогоднішньому етапі особливо бурхливо розвивається напрямок комп’ютерних дидактичних ігор. Комп'ютерні ігри мають перевагу перед іншими формами ігор: вони збуджують і активують мислення, наочно демонструють рольові способи рішення ігрових завдань, допомагають уникнути штампів і стандартів в оцінці поведінки різних персонажів у різних ситуаціях, діти засвоюють засоби комунікації, способи спілкування і вираження емоцій, систематизують процеси мислення.
Комп'ютерні ігри застосовуються як дидактичний засіб при навчанні в найрізноманітніших предметних областях. Навчальні ігрові програми, засновані на комплексі мотивацій зацікавленості, пізнанні нового, змагальності, конкретизації умовиводів, конкретизації мисленнєвих процесів набувають все більшого поширення. Швидкодія, велика ємність пам'яті, легкість використання наданої інформації, роблять комп'ютерні технології ідеальним засобом для дидактичних ігор.
Для зразка можемо запропонувати дидактичні ігри, яка спрямовані на розвиток мислення молодших школярів на уроках рідної мови, зокрема дидактична гра Кросворди «Квіточка».
Обладнання. Малюнки на картках або на дошці.
Завдання. Вписати у вільні клітинки букви, щоб вийшли слова.
Хід гри. Працюють самостійно. За правильне заповнення однієї «квіточки» гравцеві записується додатковий бал - приз. За кожну допущену помилку знімаються бали. Виграє той, хто набрав більше балів.
Словесно-логічні вправи.
- Назвати предмети одним узагальнюючим словом:
- калина, ліщина, … - це
- помідор, огірок, капуста, … - це
- ялина, верба, … - це
- курка, гуска, індик, … - це
- Дібрати видові назви до родових:
Дитячі журнали – це…
Жіночі імена – це…
Кіногерої – це…
Одяг – це…
Квіти – це… - Встав букви і вилучи зайвий предмет:
М..р..зГ..з..та Д..в..ий
С..і.. Кн..г.. В..л..к..й
Л..д Ж..рн..л К..р..тк..й
К..в..н К..ша В..да - Узагальнити через протиставлення:
- дуб – дерево, а смородина - …
- плаття – одяг, а черевики - …
Гра «Закінчи речення».
Учням пропонується переписати речення і доповнити їх словом із протилежним значенням.
- У лісі ростуть дерева великі й....
- Восени деякі птахи летять у вирій, а … повертаються.
- Річки бувають глибокі й....
- Улітку дні довгі, а взимку....
- Сонце – найбільша планета Сонячної системи, а найменша планета – це …
Діти оцінюють свою роботу, враховуючи охайність і правильність.
Гра «Урожай»
Учитель готує фішки двох кольорів та 2 кошики. За їх допомогою об’єднує учнів у дві команди. Одна з команд «збирає» в свій кошик овочі, інша – фрукти. Збирати можна макети, реальні предмети чи малюнки з їх зображенням. Перемагає та команда, яка швидше та вірно виконає завдання.
Гра «Рослини»
Учитель готує для гри великі малюнки, на яких зображено сад, город, поле, луки, ліс, клумбу (на кожній зображено шість рослин, які знають діти), та 36 маленьких малюнків із цими рослинами із двостороннім скотчем на зворотному боці. Великі малюнки використовують учні, а маленькі – учитель.
Учитель демонструє та називає рослини. Діти знаходять названу рослину на великому малюнку на накривають її. Перемагає той учень, який першим повністю заповнить малюнок з відповідними рослинами.
Гра «Сад, город, поле, лука»
Учитель кидає дітям по черзі м’яч і називає рослину.
Учень, який спіймав м’яч, має швидко відповісти, де вона росте: у саду, на городі, полі, лузі.
Гра «Знайди пару»
Учнів об’єднують у дві команди: одній роздають листя, іншій – плоди. За сигналом учителя учні стають парами у такий спосіб, щоб листя відповідало плодам. Правильно дібрана пара проходить крізь «чарівну браму» (двоє учнів – експертів піднімають догори зчеплені руки). Якщо завдання виконано неправильно, «брама» зачиняється.
Об’єктами для гри можна обрати:
- малюнки коріння та бадилля;
- малюнки тварин та роздруківки їх назв;
- малюнки тварин та їжі, яку вони їдять;
- малюнки тварин та їх слідів;
- малюнки грибів та їх назви.
Гра «Три однакових листки»
Учитель разом з учнями готує для гри натуральні об’єкти чи предметні малюнки. Гру проводять восени під час екскурсії. Учитель демонструє дітям лист з певного дерева, куща. Дітям слід знайти по три подібних листочка. Перемагає той, хто виконає завдання вірно і першим.
Гра «Орнамент із листя»
Учитель готує для гри листя дерев.
На початку гри викладає візерунок із листочків в певній послідовності (наприклад, два листочки берези, один листочок клена, три листочки тополі тощо). Учні продовжують викладати самостійно подібну послідовність.
Гру можна провести у формі змагання чотирьох команд, які учитель об’єднав за порами року. Перемагає та команда, яка перша правильно виконала завдання.
Гра «Потрібно – не потрібно»
Учитель говорить: «Я хочу посадити овочі на городі. Морква потрібна?».
Діти відповідають: «Потрібна».
Учитель перераховує ягоди, фруктові рослини та овочеві, а учні обирають саме ту культуру, яка відповідає певній групі рослин. Перемагає той учень, який жодного разу не помилився.
Гра «Збираємо врожай»
Дітей об’єднують у команди ( вітер, вода, вогонь). Одна з них «збирає» овочі, друга – їстівні гриби, третя – фрукти. Збирати можна реальні предмети, макети чи малюнки з їх зображенням. Перемагає та команда, яка вірно і швидше виконає завдання.
Гра «Що спочатку, а що потім?»
Учитель готує малюнки для фруктів, ягід чи овочів різної зрілості (наприклад, ягода зелена, червона, чорна). Можна використовувати плоди, які вже вивчали ( абрикос, перець, смородину, помідор, вишню).
Учитель роздає дітям малюнки. За сигналом діти, які мають однакову рослину різної зрілості, об’єднуються в групи.
У кожній групі вони мають розташуватися з малюнками від незрілого плоду до зрілого. Перемагає та група, яка в правильній послідовності та швидше стане в ряд.
Гра «Справжній кухар»
Учитель готує малюнки продуктів необхідних для приготування чи натуральні продукти. Дітей об’єднують в команди «Борщ», «Рагу», «Фруктовий салат». Серед продуктів необхідно пропонувати й ті, що не потрібні.
Учитель пропонує учням приготувати борщ, овочеве рагу чи фруктовий салат та презентувати його.
Отже, дидактична гра – доступний, ефективний метод розвитку мислення в учнів молодшого шкільного віку. Вона не вимагає спеціального матеріалу, певних умов, а вимагає лише знання вчителем самої гри. Місце дидактичної гри в структурі навчального процесу визначається віком дітей, метою, призначенням, змістом заняття і тому вона може бути використана в якості навчального завдання, спрямованого на формування конкретних уявлень.
Список використаних джерел
- Бучинська О.В., Кожухар Л.Н., Левицька Л.В. та ін. 77 уроків з розвитку зв’язного мовлення у 1-4 класах. Х.: Вид. група "Основа", 2005.
- Крутій К.Л., Лопатинська Н.А., Маковецька Н.В. Вчимося мови та розмови. Запоріжжя, 1999.
- Каніщенко А. П. Уроки розвитку зв’язного мовлення в початкових класах: Методичний посібник для вчителя. К.: Рута, 2000. 128 с.
- Крайнова Ж. Формування комунікативної компетентності молодших школярів на заняттях з рідної мови // Початкова школа. 2003. №11. С. 24-26.
- Кодлюк Я.П. Підручник для початкової школи: теорія і практика. Тернопіль: підручники і посібники, 2004.
- Чупріна О. В. Методи розвитку зв’язного мовлення на уроках української мови в початковій школі. Науковий вісник Мукачівського державного університету: серія «Педагогіка та психологія» Випуск 2 (8)’ 2018. – с. 170-173.
inforum.in.ua@ukr.net