ПРОЯВ ПОТЕНЦІАЛУ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ ПРОТЯГОМ ЖИТТЯ

В умовах суспільних трансформацій, що їх спостерігаємо зараз в Україні, формується більш уважне, ніж раніше, але й вимогливіше ставлення до особистості, нове розуміння соціального та психологічного благополуччя, самореалізації, становлення особистості. Наш час вимагає від кожного активності, вміння актуалізувати здібності та реалізувати себе як особистість у різних сферах діяльності та спілкування. Сучасне суспільство ставить нові вимоги до людини – до її освіченості, мобільності та відкритості до здобуття нового досвіду [6].

Літні люди, отримуючи статус пенсіонера, на відміну від людей молодого та середнього віку, що живуть активним і різноманітним життям, лише частково беруть участь у житті суспільства. Традиційне обмеження роллю вихователя онуків чи організатора побуту дітей не завжди справедливе, тому що багато з них ще можуть активно і плідно працювати. Нині важливо враховувати й те, що старше покоління, в складний час в житті українського суспільства пов’язаний із запереченням багатьох цінностей і досягнень попереднього періоду, переживає почуття глибокої образи і розчарування у зв’язку з тим, що все їх життя і робота, присвячені праці на благо суспільства, нерідко забуваються, або ж визнаються марними і непотрібними.

Як зробити життя літньої людини після виходу на пенсію гідним, насиченим діяльністю і почуттям радості, як позбавити її від почуття самотності, відчуженості, як заповнити дефіцит спілкування і, зрозуміло, як забезпечити задоволення її потреб у соціальній реалізації? Це й є визначальним чинником створення Університетів Третього Віку, які успішно функціонують у багатьох країнах за сприяння Центральноєвропейської ініціативи. Створення та відкриття Університетів Третього Віку відбувається й в Україні. У всьому різноманітті функціонування цих університетів пропонуємо до розгляду досвід волонтерського проєкту факультету психології Волинського національного університету імені Лесі Українки. Волинський Акме-Університет – це проєкт підтримки і турботи, який дозволить людям відчути себе необхідними суспільству і собі. Викладачі факультету психології, які працюють зі слухачами ВАкмеУ прагнуть зацікавити слухачів, навчити їх долати труднощі й знайомитися з новим для себе досвідом. А головне, вчать любити й цінувати себе та сприяють підтримці здатності до самореалізації особистості в будь-якому віці.

Логіка наукових фактів загальної психології та їх концептуального осмислення й узагальнення закономірно висуває проблему вивчення особистості як суб’єкта діяльності (Ж.П. Вірна, С.Д. Максименко, Л.Я. Малімон, І.П. Маноха, В.І. Подшивалкіна, М.Л. Смульсон, Н.В. Чепелєва та ін.). Одним з найсуттєвіших проявів суб’єктності людини є її самореалізація, завдяки якій відбувається максимальне розкриття в людині її активних діяльних сил та індивідуально своєрідного творчого потенціалу [1].

Наукова площина аналізу проблеми потенціалу особистості є надзвичайно широкою, її дослідження лежать на межі психології та інших наук, зокрема – філософії, педагогіки, соціології, державного управління тощо. Термін «потенціал» використовується в гуманітарних науках для позначення сукупності наявних засобів і можливостей у певній області діяльності. Це можливості окремої особи, групи, держави або всього людства, які можуть бути використані для вирішення конкретного завдання (комплексу завдань).

В психолого-педагогічній науці потенціал особистості частково описується в наступних психологічних термінах: не актуалізовані можливості, задатки, здібності, потреби, ціннісні орієнтації, якості особистості, нахили, приховані структуровані ресурси, резерви, творчі імпульси, внутрішня енергія, продуктивні сили, потреби пізнання самого себе та інших. Крім цього, потенціал особистості пов’язується з процесами актуалізації, реалізації, розгортання, відтворення, розкриття, втілення, сходження до самого себе, прагнення «вийти за власні межі», самотворення, самовираження, самоствердження, самореалізації, розвитку (інтерактивного, рольового, соціокультурного), інтеріоризації. Як бачимо, що термінологічний апарат аналізу феномену потенціалу достатньо широкий. У науковій літературі існує три близьких за змістом поняття «потенціал особистості», «особистісний потенціал» і «людський потенціал», причому часто вони використовуються як синоніми, незважаючи на те, що останнє значно ширше попередніх.

Людський потенціал – це сукупність можливостей людини і суспільства, яка може бути використана для досягнення індивідуальних і суспільних цілей – як інструментальних, пов'язаних із забезпеченням необхідних умов життєдіяльності, так і мотиваційних, що включають розширення самих потенцій людини та можливостей її самореалізації 21; 15].

Основу людського потенціалу складає демографічний потенціал, обумовлений чисельністю і віково-статевим складом населення. Багатомірний людський потенціал залежить від якісних характеристик людей, від їх соматичного та психічного здоров'я; соціальних потенцій; розвиненості матеріальних і духовних потреб і можливостей їх задоволення у трудовій та інших видах діяльності; соціокультурної мотивованості поведінки та ін. [1; 12].

У сучасній українській психологічній науці в дослідженнях феномену потенціалу використовуються терміни «енергопотенціал людини» (С. Максименко), «потенціал індивідуального буття» (І. Маноха), «потенціал самореалізації» (М. Садова), «вчинковий потенціал» (Я. Кальба) [7; 8; 10; 13].

Енергопотенціал людини, за С. Максименком, – це показник її здатності до дії (пізнавальної, чуттєвої, мислительної, моральної, естетичної, тобто творчої). Автор зазначає, що необхідною умовою розвитку індивіда, вихідним матеріалом для виконання діяльності, переходу від можливості дії, її уявлення до дійсності, матеріалізації образів, почуттів і думок є енергія. Структура енергопотенціалу людини при цьому має два рівні: базовий енергопотенціал, що зумовлюється задатками, та оперативний енергопотенціал – отримана енергія, яку можна використовувати мисленнєво та практично [8].  Потенціал індивідуального буття людини, на думку І. Манохи, явище, що відтворює генералізовані ознаки розгортання непересічної природи «Я» людини протягом її життя. Цей потенціал індивідуального буття постає як здатність людини актуалізувати протягом свого життя інтенції та потенції власного існування, вибудовуючи таким чином індивідуально неповторний «простір» і «час» буттєвої активності [10].

Визначення потенціалу самореалізації, надане М. Садовою, є продовженням визначення потенціалу особистості за В.І. Подшивалкіною, власне потенціал самореалізації – це динамічне інтегральне утворення, що визначає ресурсні можливості розвитку людини та її здатність до оволодіння та продуктивного здійснення різновидів діяльності [13; 11].

Я. Кальба вводить термін «вчинковий потенціал», під яким розуміє структурне і динамічне утворення, що інтегрує ситуаційний («Я перебуваю у ситуації»), мотиваційний («Я хочу вчиняти»), дієвий («Я можу вчиняти») та післядієвий («Я рефлексую») компоненти конкретного вчинку [7].

Узагальнюючи викладене вище ми виділили такі основні властивості потенціалу особистості:

- потенціал розглядається як інтегративна системна характеристика, що включає в себе набір індивідуально-психологічних властивостей. Їх кількість різниться у різних дослідників і залежить від виду потенціалу;

- потенціал проявляється в процесі подолання особистістю несприятливих умов її розвитку та зумовлює успішність психічної адаптації;

- потенціал визначається операціонально через успішність самореалізації в тій чи іншій діяльності (професійній, навчальній, тощо);

- потенціал пов'язаний з віково-психологічними особливостями особистості, при цьому власна активність особистості виступає в якості умови, що регулює міру реалізації потенційних можливостей;

- потенціал особистості має два якісних стани, які забезпечуються ресурсами особистості: актуалізований та потенціальний. На нашу думку, потенціал особистості не обмежується ресурсами людини, що перебувають у латентному стані, а є більш широким утворенням.

Таким чином, розкриття потенціалу особистості залежить від активності особистості (самореалізації потенційних ресурсів та можливостей) та соціального оточення, яке може підтримати, а може відторгнути конкретну активність людини, забезпечити можливості для практичної реалізації потенціалу або не забезпечити. Більшість авторів погоджуються з тим, що розкриття потенціалу особистості актуалізується в ситуації саморозвитку – свідомого, активного, ціннісно обумовленого процесу реалізації власних ресурсів [2; 14; 5]. Потенціал особистості можна вважати «латентною основою», яка реалізується в процесі життєдіяльності людини при наявності внутрішнього спрямування та сприятливої ситуації розвитку.

Ми розглядаємо потенціал особистості як динамічне інтегративне утворення, що забезпечує успішність процесів індивідуалізації, соціалізації та професіоналізації особистості. Індивідуалізація реалізується як процес набуття індивідом специфічних властивостей, якостей, рис, ознак, способів прояву себе, що забезпечують реалізацію його власної індивідуальності та цілісність «Я». Соціалізація проявляється як двосторонній процес, що включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом долучення до соціального середовища, системи соціальних зв’язків, а з іншого боку, процес активного відтворення індивідом системи соціальних зв’язків за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище.

Неперервна освіта протягом життя забезпечує умови для самоактуалізації та самореалізації внутрішнього потенціалу особистості, досягнення гармонії внутрішнього світу, поліпшення суб’єктивного самопочуття, зміцнення психічного здоров’я, формування соціальної особистості, осмислення свого минулого, сьогодення і майбутнього, пошук необхідних ресурсів для досягнення життєвих цілей, формування активної особистості, здатної пізнавати довкілля, розвиватись, оволодівати знаннями, а також уміннями, навичками ігрової та практичної діяльності, доступної й цікавої для конкретної особистості з врахуванням її віку, індивідуального розвитку, з широким використанням сенсорних складових компенсаторно-корекційних механізмів та природних ресурсів особистості [1; 5]. 

Аналіз даних свідчить про існування відмінностей у виділених типах потенціалу самореалізації. Визначено, що тип активного саморозвитку потенціалу самореалізації суттєво відрізняється від інших типів (особливо екзистенційного) за всіма психологічними складовими. Екзистенційний тип потенціалу самореалізації має протилежні активному типу саморозвитку характеристики за такою складовою як «модальність активності» [14]. Пасивний тип саморозвитку та соціальний тип потенціалу самореалізації за цією складовою відрізняються менше, проте вони різняться за складовою «соціальне включення». Отже, особливості потенціалу самореалізації визначаються тим, яка із його складових найбільше притаманна особистості.

Метою та завданням дослідження постало обґрунтувати важливість активізації самореалізації осіб слухачів ВАкмеУ та визначити їх ресурсні можливості й дослідити взаємозв'язок індивідуально-психологічних особливостей та процесу адаптації людей літнього віку до пенсійного статусу.

Дослідженням охоплено 50 осіб – слухачів Волинського Акме-Університету – Університету Третього Віку. Вік досліджуваних становив від 55 до 80 років.

З метою дослідження взаємозв'язку індивідуально-психологічних особливостей та процесу адаптації людей літнього віку до пенсійного статусу на базі Волинського Акме-Університету було проведено емпіричне дослідження.

Результати клінічного інтерв'ю, для вивчення психологічного стану літньої людини після виходу на пенсію, свідчать, що способи та умови адаптації до пенсійного статусу перебігають у всіх по-різному [4]. Докладний аналіз розподілу відповідей клінічного інтерв'ю між групами досліджуваних дав змогу нам описати три групи респондентів, які можна позначити як три типи особистості літніх людей. Виділені типи поділені за критеріями: ставлення до минулого і майбутнього; ставлення до старості і прояви страхів (табл.1).

Таблиця 1

Результати дослідження соціально-психологічної адаптації слухачів ВАкмеУ

Перша група – це активні, задоволені, сміливі люди літнього віку, які намагаються жити активним життям з метою подальшого саморозвитку, самоосвіти, допомоги іншим людям. Таких серед респондентів зовсім небагато, але вони виділяються із загальної групи. Вони намагаються дотримуватися колишньої моделі своєї поведінки. Можна назвати їх ентузіастами, так як вони буквально заражають всіх своєю енергією, імпульсивністю і душевним теплом.

Друга група – це самотні, ображені на життя, деякі навіть агресивні, душевно ранимі літні люди, які прагнуть й намагаються жити цікавим життям, відвідують Університет Третього Віку з метою витратити час, поспілкуватися, побути серед таких же, вирішити або поділитися своїми проблемами.

Третя група – це люди які усвідомлюють свої проблеми і намагаються їх вирішити шляхом навчання новій діяльності, спілкування, взаємопідтримки і самоорганізації власного життя. Деякі з них теж самотні, але це для них навпаки стимул для руху. Вони оптимісти, тому що вони усвідомлюють проблеми свого становища і намагаються віднайти власний ресурс.

Таким чином, в ході проведеного дослідження виділено три групи осіб за їх ставленням до життя та за способом адаптації до пенсійного статусу. Ми припускаємо, що способи адаптації залежать від індивідуально-психологічних особливостей. Особистісні особливості виступають як чинники процесу адаптації: особливості самосвідомості, самооцінки й емоційної сфер особистості визначають адаптацію літньої людини до пенсійного статусу [9; 3].

Проведене дослідження з метою визначення ресурсних можливостей самореалізації осіб літнього віку з перспективою розробки Програми активізації осіб літнього віку шляхом стимулювання їх когнітивних функцій дало можливість представити наступні результати (рис 2).

Рис.2. Вираженість ресурсу когнітивних функцій у слухачів ВАкмеУ

Узагальнені результати показали, що переважає середній ступінь зниження рівня когнітивних функцій, виявлений у 64% слухачів. Виражене зниження рівня когнітивних функцій зафіксоване у 30% респондентів і лише у 6% досліджуваних зниження когнітивних функцій не виявлено.

Отже, для основних характеристик когнітивної сфери респондентів властива швидка втомлюваність при монотонній роботі та психічне виснаження. Для організації довільної уваги характерне утруднення організації на початковій стадії, що, в свою чергу, ускладнює зосереджене включення у процес організованої діяльності. Когнітивний профіль, при порушенні уваги, може бути охарактеризованим певною кількістю помилок персеверації – порушення, яке проявляється при вирішенні різного типу розумових задач. Крайнім випадком цього виявляється, наприклад, ситуація, коли респондент не здатний перестати давати одні і ті ж помилкові персеверативні відповіді, не дивлячись на те, що може точно визначати правильну відповідь. У слухачів високого та середнього рівня вираженості зниження когнітивних функцій виявлене виражене зниження оперативної пам’яті. Порушення оперативної пам’яті може привести до зниження декларативної пам’яті за рахунок обмеження кількості інформації, яка сприймається першопочатково. У групі респондентів, що належать до групи з вираженим зниженням рівня когнітивних функцій виявлене зниження рівня логічного мислення, а також утруднення у вмінні абстрагуватися. З «ригідним» когнітивним профілем пов’язана відсутність здатності абстрагуватися від буквальних асоціацій. Окремі респонденти, у зв’язку з цим, бачать події і взаємодії в їх номінальній формі і нездатні виявляти більш тонкі нюанси, а відповідно, й істинне значення подій. Таке конкретне мислення призводить також до нездатності генерувати чи правильно використовувати абстрактні поняття, наприклад символи, приказки і метафори.

Наведені дані визначають необхідність розробки Програми активізації осіб літнього віку шляхом стимулювання їх когнітивних функцій, в чому і вбачаються перспективи подальшої роботи зі слухачами ВАкмеУ.

Узагальнення результатів досліджуваної проблеми дало підстави для висновку, що самореалізація як форма суб’єктного буття особистості розкриває сутність реалізації людини в житті та повсякденній діяльності за допомогою власних зусиль і співтворчості з іншими людьми. Багатоаспектний розгляд самореалізації як цінності, умови та гарантії свободи особистості, як базової потреби, як безперервного динамічного процесу розвитку і вдосконалення особистості та як чинника психічного здоров'я і довголіття людини, презентує нові обрії розуміння цього феномену як збалансованого та гармонійного особистісного потенціалу життєздійснення.

Як показує аналіз, саме Університети Третього віку здатні стимулювати і підтримувати сприятливий перебіг процесів старіння, сприяти спілкуванню та інтелектуальному прогресу літніх людей, налагодженню партнерських відносин спільнот Третього Віку з тими соціальними структурами, куди вони можуть внести свій «інтелектуальний продукт» в якості корисного вкладення. Робота УТВ має діяльнісно-практичний напрямок, що активізує громадську, трудову і освітню діяльність. Психолого-соціальна групова та індивідуальна робота демонструє розвиток навичок спілкування та зміцнення фізичного здоров'я слухачів, в тому числі пізнавальні лекції та фізіотерапевтичні заходи. Соціальний інтерес і його прояви у літньої людини дозволяє переживати протиріччя свого віку через створення цілющих зв'язків з оточенням. Не повинно губитися почуття приналежності до групи, взаємодія з людьми, почуття спільності з іншими людьми.

Узагальнюючи значний досвід роботи з людьми літнього віку, варто визначити специфіку освітніх програм, які можуть бути адресовані літнім людям. Вони мають [13, с. 73 – 74]:

1. Сприяти більш активній інтеграції людей літнього віку у політичне й економічне життя країни, міста.
2. Забезпечувати інтеграцію літніх людей у культурно-освітній простір на основі врахування соціально-психологічних і статусних особливостей цієї соціальної групи, життєвого і соціального досвіду людей (наприклад, залучення людей літнього віку до освітньої діяльності за інтересами в прикладних заняттях, у творчості, у спілкуванні).
3. Надавати допомогу в соціальній і психологічній адаптації, продовженні творчої і фізичної активності літніх людей, передачі досвіду, зміцненні здоров’я (зокрема, підготовка людей літнього віку до участі у волонтерській діяльності).
4. Робити акцент на актуальних проблемах сьогодення, сприяти розумінню й усвідомленню подій сучасності (зокрема, формування комп’ютерної грамотності, оволодіння Інтернет-технологіями).
5. Підтримувати рольове навчання, яке допоможе літнім людям подолати кризові ситуації, пов’язані із переходом у новий соціальний статус.

З огляду на досвід функціонування Волинського Акме-Університету, а також аналіз змісту навчальних програм з погляду їх спрямованості на формування особистісних компетенцій, які розширюють економічні та соціальні можливості літніх людей, можна відзначити, що на сьогоднішньому етапі потрібна відпрацьована система взаємодії Університетів Третього Віку з державними структурами, бізнесом і громадськими організаціями з метою становлення цієї соціальної інституції та продуктивного функціонування слухачів.

Список використаних джерел:

1. Вірна Ж.П., Іванашко О.Є., Чижик К.О. Соціальне здоров’я, спрямованість та життєве самовизначення: вимір безпеки особистості. Психічне здоров’я особистості у кризовому суспільстві : зб. мат. VІ Всеукр. наук.-практ. конф. / уклад. В.С. Бліхар. Львів : Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2021. 28-32. URL: file:///C:/Users/User/Downloads/22_10_2021.pdf
2. Вічалковська Н.К., Іванашко О. Є. Активізація самореалізації осіб вікової категорії 50+: ресурсний підхід. Психологічні перспективи. Вип. 26. Луцьк: Східноєвропейський нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2015. С. 65-77.
3. Вічалковська Н.К., Іванашко О. Є. Психологічні особливості адаптації літньої людини до пенсійного статусу. Соціальна адаптація особистості в сучасному суспільстві, ортобіоз та паліативна допомога із циклу: Психологічні складові сталого розвитку суспільства: пошук психологічного обґрунтування на виклики сучасності : матеріали VІІ Наук.-практ. інтернет-конф. (з міжнар.участ.) (14-16 січ. 2021 р.) = Materials of VII-th Scientific and Practical Internet Conference (with international participation) (January 14-16, 2021) / за заг. ред. Я.О. Гошовського, Ж.П. Вірної, Д.Т. Гошовської, Н. К. Вічалковської, О.Є. Іванашко. Луцьк : ПП Іванюк В. П, 2021. С. 21-24.
4. Іванашко О. Є. Психологічні чинники особистісного ортобіозу як умови адаптації до пенсійного віку в умовах УТВ (на базі Волинського Акме-Університету). Психогенеза особистості: норма і девіації : зб. наук. Статей і тез [гол. ред. проф. Я.Гошовський]. Луцьк: Вежа-Друк, 2017. С. 71-80.
5. Іванашко О. Є., Вічалковська Н.К. Психологічний супровід освіти протягом життя в умовах університету третього віку. Дев’яті Сіверянські соціально-психологічні читання: Матеріали Міжнародної наукової конференції (29 листопада 2019 року, м. Чернігів) / За наук. ред. О. Ю. Дроздова, І. І. Шлімакової. Чернігів, НУ «ЧК» імені Т. Г. Шевченка, 2019. С. 155-160.
6. Іванашко О. Є., Козак А. В., Книш Т. В. Ефективність та результативність освітнього процесу у вищій школі в умовах кризових явищ. Науковий часопис національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 5. Педагогічні науки: реалії та перспективи. Збірник наукових праць / М-во освіти і науки України, Укр. держ. ун-т імені Михайла Драгоманова. Випуск 91. Київ : Видавничий дім «Гельветика», 2023. С. 106 – 112. DOI https://doi.org/10.31392/NPU-nc.series5.2023.91.22
7. Кальба Я. Вчинок і буття молодої людини: у пошуках ціннісних орієнтирів. Ціннісні орієнтири в сучасному світі: теоретичний аналіз та практичний досвід: збірник тез ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, 18-19 червня 2020 року, м. Тернопіль. ТНПУ ім. В. Гнатюка. Тернопіль: Вектор, 2020. С. 34-36.
8. Максименко С.Д. Генеза здійснення особистості. Київ: Видавництво ТОВ «КММ», 2006. 240 с.
9. Малімон Л.Я. До проблеми діагностики емоційності як властивості особистості. Практична психологія та соціальна робота. №7. 2002. С. 59-65.
10. Маноха І.П. Психологія потенціалу індивідуального буття людини: онтологічно орієнтований підхід : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра психол. наук: спец. 19.00.01 «Загальна психологія, історія психології». Київ, 2003. 48 с.
11. Подшивалкіна В. Соціальні умови та психологічні виміри тенденцій використання потенціалу особистості. Психологія і суспільство. 2009. №4. С. 127-137.
12. Проблеми психологічної герменевтики. Монографія. За ред. Н.В.Чепелєвої. Київ: Міленіум, 2004. 276 с.
13. Садова М.А. Психологічні складові потенціалу самореалізації особистості. Вісник Одеського національного університету. Сер.: Психологія; Т.15; Вип. 9. 2010. С. 102-109.
14. Смульсон М.Л. Екзистенційне наповнення наративу старості. Актуальні проблеми психології: психологічна герменевтика. Київ: Міленіум, 2005. 212 с.
15. Чижик К.О., Вірна Ж.П., Іванашко О.Є. Темпоральні ознаки образу майбутнього невротичної особистості. Габітус. Причорноморський науково-дослідний інститут економіки та інновацій : Вид. дім «Гельветика», 2021. Вип.  29. C. 127-132.