ПРОФІЛАКТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Профілактика девіантної поведінки в підлітковому віці є однією з найважливіших складових соціально-психологічної роботи, адже підлітковий період — це час формування особистості, коли закладаються основи для подальшої соціальної поведінки. Під впливом психологічних і фізіологічних змін підлітки часто проявляють ризиковану та нестандартну поведінку, що може перерости у стійкі девіантні моделі.

Девіантна поведінка охоплює різні порушення соціальних норм — від незначних правопорушень до серйозних відхилень. Соціально-психологічні дослідження вказують, що причини такої поведінки можуть бути різноманітними: від недостатньої підтримки з боку родини та впливу кризових ситуацій до внутрішніх факторів особистості, таких як знижена самооцінка чи відсутність самоконтролю.

Девіантна поведінка — це складний тип соціальної активності, що виникає під впливом ряду взаємозалежних причин. Поняття «девіантна поведінка» має два основних значення. По-перше, воно позначає дії особистості, які суперечать офіційним чи усталеним у суспільстві нормам. По-друге, воно описує соціальне явище, яке виражається у відносно масових і стійких формах поведінки, що протирічать суспільно прийнятим правилам і нормам. [3 с. 123–124]

В. В. Афанасьєва визначає девіантну поведінку як порушення моральних, правових чи інших норм суспільства, яке нерідко завдає шкоди як особистості, так і оточенню. Вона підкреслює, що проблема девіації полягає у виборі поведінки, яка йде врозріз із соціальними стандартами та ускладнює взаємодію з суспільством. [2]

С. Г. Немченко вважає, що девіантна поведінка проявляється у тих, хто не засвоїв суспільні моральні норми і сформував свою ідентичність на основі кількох субкультур. Це часто призводить до інфантильності, труднощів у спілкуванні та втрати контролю над своїми діями. [2]

Підлітковий вік — це час активних змін особистості, коли на тлі фізіологічних перетворень відбувається становлення самосвідомості та соціальних зв’язків. У пошуках себе та свого місця в світі підлітки прагнуть до самостійності, що нерідко супроводжується емоційною нестабільністю та конфліктністю у стосунках з дорослими. Цей етап є критичним для формування цінностей та емоційної стійкості, але також може супроводжуватись психологічними труднощами, як-от тривога чи депресія. Важливість підтримки в цей період визначається її впливом на формування зрілої особистості в майбутньому. [3]

Н. П. Онищенко відзначає, що підліткова девіація виникає за умов духовного застою особистості, коли її взаємодія з середовищем обмежена прагматичними цілями. У такому випадку девіантна поведінка стає реакцією на несприйняття суспільних цінностей, які суперечать особистим переконанням. [2]

Визначення девіантної поведінки підлітків охоплює різноманітні критерії. Часто приховані правопорушення, як-от безквитковий проїзд або дрібні крадіжки, залишаються поза увагою, однак різкі зміни в поведінці, втрата самоповаги, негативне ставлення до соціальних норм і порушення закону є явними ознаками відхилення. Підліткова девіантність — це багатогранне явище, яке виникає під впливом соціальних, сімейних та особистісних чинників, а також кризових ситуацій. Перехідний вік часто супроводжується пошуком себе та протестом, що іноді веде до різних форм девіацій, таких як вживання психоактивних речовин, агресивна поведінка, суїцидальні думки та ігрова залежність. [2]

Подолання девіантних розладів особистості — складне завдання, яке вимагає професійного терапевтичного підходу. Суть лікування залежить від характеру та рівня залежності й може відбуватися як у спеціалізованих медичних установах, так і в центрах психологічної допомоги. Проте найбільшою ефективністю у сфері боротьби з девіантною поведінкою підлітків відзначається саме систематична та своєчасна профілактика, особливо в періоді сенситивного розвитку, яким вважається підлітковий вік.

Вакуленко О. В. стверджує, що сучасна профілактика залежностей охоплює три ключові рівні: первинну, вторинну та третинну профілактику. Первинна профілактика фокусується на попередженні девіацій серед здорових підлітків та осіб групи ризику. Вторинна профілактика передбачає роботу з підлітками, які вже демонструють схильність до девіантної поведінки. Третинна профілактика спрямована на запобігання рецидивам у тих, хто вже пережив лікування. [3]

У залежності від групи впливу виділяють кілька напрямів [4]:

1. Загальна профілактика, орієнтована на підлітків загальноосвітніх закладів, спрямована на подолання загальних факторів ризику.
2. Спеціальна профілактика, що охоплює групи ризику — підлітків, які знаходяться в середовищі з підвищеним ризиком розвитку девіацій.
3. Індивідуальна профілактика, яка адресована окремим підліткам для вирішення їхніх специфічних проблем.

Соціально-педагогічна профілактика серед підлітків передбачає створення умов для їхнього здорового соціального розвитку. Її завдання — сприяти їхньому особистісному становленню через позитивну соціально значущу діяльність, забезпечуючи оптимальне середовище. Важливими аспектами є індивідуальна робота, що спрямована на зміцнення самоконтролю та формування навичок подолання стресу.

Важливою є робота не лише з підлітками, а й з їхнім найближчим оточенням — батьками, вчителями та шкільними психологами. Саме вони забезпечують первинний виховний та профілактичний вплив, підтримуючи підлітків на різних етапах соціально-психологічної адаптації.

У профілактичній діяльності застосовуються різні методи, серед яких можна виділити [1]:

- Превентивну освіту, яка передбачає навчання батьків, учителів та працівників соціальних служб методам ранньої профілактики;

- Непрямий профілактичний вплив, спрямований на розвиток позитивних особистісних якостей, таких як самоконтроль, стресостійкість та асертивність;

- Прямий профілактичний вплив, який включає проведення виховних годин та семінарів з представниками соціальних служб і правоохоронних органів.

Ключовою складовою психологічної допомоги підліткам є мотиваційне інтерв’ю, яке допомагає усвідомити ризики девіантної поведінки та формує наміри змінити її.

Профілактична діяльність досягає ефективності за умов дотримання кількох основних принципів [4]:

1. Універсальність — гнучкий підхід, який дозволяє адаптувати профілактичні заходи під конкретні потреби;
2. Конструктивність — позитивне формування стресостійких моделей поведінки;
3. Випереджувальний підхід — формування соціально бажаних установок з урахуванням можливих ризиків.

Отже, комплексний підхід до профілактики девіантної поведінки серед підлітків дозволяє створити ефективну систему підтримки та розвитку особистісної стійкості. Ефективна профілактика девіантної поведінки — це комплексний процес, що об'єднує педагогічні, психологічні та соціальні зусилля для забезпечення повноцінної адаптації підлітків до дорослого життя.

Список використаних джерел

1. Вакуленко О. В., Зленко Т. О. Теоретико-методологічні засади профілактики нехімічної адиктивної поведінки учнів загальноосвітніх навчальних закладів. О. В. Вакуленко, Т. О. Зленко [Електронний ресурс] Режим доступу: http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/123456789/11583/3/Vakylenko%2C%20Zlenko.pdf
2. Гошовський Я. О. Психологія девіантної поведінки: посібник. Дрогобич, 2010. 287с.
3. Ковальова І. Б., Посохова Я. С. Особливості профілактичної роботи девіантної поведінки в ОВС. Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний та юридичний аспекти: матеріали наук.-практ. конф. МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ, Ф-т права та масових комунікацій,Кафедра соціології та психології; Соціологічна асоціація України.−Х.:ХНУВС,2015.−166 с.
4. Лис М. Кульчицька А. Психологічні особливості прояву девіантної поведінки особистості в підлітковому віці. Особистість і суспільство: методологія та практика сучасної психології : матеріали VІ Міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. (13 трав. 2019 р.). − Луцьк : ПП Іванюк В. П, 2019. – С. 86-88.