ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ПСИХОТРАВМУЮЧОГО ДОСВІДУ У ОСІБ, СХИЛЬНИХ ДО ПРОКРАСТИНАЦІЇ

Прокрастинація, або схильність відкладати виконання важливих завдань, є актуальною проблемою сучасного суспільства, особливо серед молоді та дорослих, які зазнали психотравмуючих подій.

Психотравма, отримана внаслідок складних життєвих ситуацій, впливає на когнітивні, емоційні та поведінкові аспекти особистості, що може підвищувати схильність до уникання діяльності, яка вимагає концентрації або викликає внутрішній дискомфорт. Дослідження цього взаємозв’язку дозволяє глибше зрозуміти психологічні механізми прокрастинації та сприяти розробці ефективних стратегій допомоги.

З огляду на актуальність зазначеної тематики, ставимо перед собою мету дослідити особливості впливу психотравмуючого досвіду на прояви прокрастинації у різних вікових групах. Об’єкт дослідження вбачаємо у вивченні роявів прокрастинації у осіб, які пережили психотравмуючі ситуації.

Психотравма — це емоційна або психологічна травма, яка виникає внаслідок стресової або катастрофічної події, що перевищує адаптаційні можливості особистості. Як зазначає О. Ф. Бондаренко, психотравмуючий досвід може призводити до формування дезадаптивних поведінкових стратегій, зокрема уникання відповідальності або перенесення завдань на пізніше. Психотравма впливає на емоційну сферу, викликаючи тривогу, страх та низьку самооцінку. [2]

Прокрастинація розглядається як поведінкова стратегія, що виникає через прагнення уникнути стресу або дискомфорту. Дослідження українських вчених, таких як Т. М. Титаренко, Н. В. Чепелєва показують, що прокрастинація часто є результатом зниженої емоційної стійкості та страху перед невдачею, які характерні для осіб із травматичним досвідом [4, 5].

Взаємоз’язок між конструктами прократинації та психотравми полягають у наступних особливостях:

Емоційне виснаження - психотравма призводить до зниження енергії для виконання завдань.

Когнітивні переконання – людина  можє сумніватися у своїх можливостях через негативний досвід, що підсилює уникальну поведінку.

Потреба у контролі - люди із психотравмуючим досвідом часто прагнуть контролювати зовнішні умови, та часто бувають не впевнені у своїй здатності впоратися із завданнями.

Прояви прокрастинації можуть бути притаманні різним віковим групам. Щодо молоді, то  найчастіше психотравма у цій групі пов’язана з проблемами соціалізації або навчання. Як зазначає Н. В. Чепелєва, у студентів прокрастинація може бути пов’язана з пережитим булінгом, або іншими формами травматичного досвіду [5].

У дорослому, більш зрілому віці прокрастинація часто виникає через професійні чи міжособистісні травми. Наприклад, пережита невдача в кар’єрі може стати тригером для уникання відповідальності у майбутньому.

Серед найбільш відомих та ефективних методів профілактики та корекції явища прокрастинації можна виділити такі як:

Когнітивно-поведінковий підхід, який передбачає  роботу з негативними переконаннями та страхами, пов’язаними з невдачами.

Розвиток навичок емоційного регулювання шляхом  використання методик саморегуляції, таких як дихальні вправи або практики mindfulness.

Стимулювання мотивації різних видів діяльності. Як зазначає І. Д. Бех, підвищення внутрішньої мотивації через формування позитивних цілей сприяє подоланню прокрастинації [1] .

Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, психотравмуючий досвід значно впливає на схильність до прокрастинації, зумовлюючи уникання діяльності, яка викликає стрес або дискомфорт.

Особливості прояву цього зв’язку варіюються залежно від вікових та особистісних характеристик. Розуміння психологічних механізмів цього явища є важливим для створення ефективних підходів до подолання прокрастинації.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у емпіричному досліджені даної проблеми різних вікових груп.

Список використаних джерел

1. Бех І. Д. Особистісно-орієнтований підхід до виховання / Освітній простір. — — №4. — С. 34-42.
2. Бондаренко О. Ф. Психологічні аспекти травматичних переживань / Психологія і суспільство. — 2020. — №1. — С. 45-51.
3. Головаха Є. Психологія часу: теоретичний і практичний аспект / Психологічні студії. — 2020. — №5. — С. 29-35.
4. Титаренко Т. М. Дезадаптивна поведінка в умовах стресу / Наука і освіта. — 2021. — №7. — С. 23-30.
5. Чепелєва Н. В. Психологія молоді: проблеми соціалізації / Практична психологія. — 2019. — №3. — С. 12-18.