ЕМОЦІЙНА ДЕПРИВАЦІЯ ОСІБ ПОСТРАЖДАЛИХ ВІД ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

Ключові слова: емоційна депривація, домашнє насильство, агресор, жертва, особистість.

Домашнє насильство є важливою соціальною проблемою, що негативно впливає на психічне та фізичне здоров'я жертв. Емоційне маніпулювання, приниження, погрози та інші форми психологічного впливу пригнічують здатність постраждалих до самовираження та емоційного реагування. У результаті, вони можуть втрачати емоційний зв’язок із найближчим соціальним оточенням, що є передумовою розвитку емоційної депривації. Негативні впливи насильства можуть проявлятися не лише під час його активної фази, але й довготривало впливати на психіку постраждалого навіть після припинення насильницьких дій [2].

На думку Н. Цумарєвої, емоційна депривація – це процес довготривалого перебування особистості в умовах емоційно збідненого середовища, обумовленого незадоволенням емоційних потреб, втрати, обмеження, недостатності чи відсутності можливостей для встановлення тісних емоційних звʼязків, контактів та взаємодії зі значимою особою, що спричиняє дисфункцію, порушення та розлади психічної сфери особистості [4, с. 67]. Жертва емоційної депривації може відчувати постійний неспокій, пригніченість, емоційне виснаження та навіть розвинути симптоми посттравматичного стресу.

Емоційна депривація у жертв домашнього насильства виникає внаслідок систематичного приниження, залякування, маніпуляцій, загроз контролю та маніпуляцій з боку агресора. Зловмисник отримує задоволення від відчуття влади та безсилля жертви, що ще більше підсилює його деструктивну поведінку. І. Резнік вказує на те, що дуже важливим аспектом прояву насильства є ізоляція жертви кривдником. Це виражається в тому, що він поступово руйнує її соціальне оточення і контакти, починаючи з батьківської сім'ї [3, с. 332]. Насильство підриває довіру до себе та інших людей, формує негативну самооцінку і унеможливлює побудову здорових стосунків. Жертви часто відчувають страх, тривогу, сором і провину, які заважають їм вийти з токсичних відносин і звернутися за допомогою.

Емоційна депривація тісно пов'язана із розвитком психопатологічних станів, таких як депресія, тривожні розлади, посттравматичний стресовий розлад та низька самооцінка. Тривала відсутність емоційної підтримки може спричиняти хронічний стрес, який порушує роботу ендокринної та нервової систем, зокрема впливаючи на секрецію кортизолу та інших гормонів стресу.

Д. Гошовська. А. Кульчицька у своїх працях зазначають, що до ознак емоційної депривації належать: афективні розлади поведінки, порушення емоційного реагування, знижений рівень комунікативно-пізнавальної діяльності, дефіцит мотиваційної сфери та нерозвиненість особистісних потреб [1, c. 77; 2]. Комплекс симптомів свідчить про глибоке психічне виснаження, що перешкоджає нормальній соціалізації та емоційній інтеграції постраждалих.

Наслідки емоційної депривації можуть бути довготривалими і проявлятися в різних сферах життя. Вони вимагають комплексного підходу, зокрема:  психотерапії, соціальної підтримки та самодопомоги. Психотерапія допоможе жертвам зрозуміти і прийняти свій досвід, розвинути навички саморегуляції і побудувати здорові стосунки з собою та іншими людьми. Соціальна підтримка від родичів, друзів, групи підтримки або фахівців, допоможе жертвам відновити довіру до світу та відчути себе не самотніми. Самодопомога, така як заняття спортом, медитація або хобі, допомагає відновити емоційний баланс і підвищити самооцінку.

Отже, сказане вище дає підстави стверджувати, що емоційна депривація є однією з найважчих наслідків домашнього насильства. Вона глибоко впливає на психічний та емоційний стан постраждалих, їх здатність формувати здорові стосунки та виражати власні почуття. Нестача емоційної підтримки та постійне придушення емоцій призводять до почуття ізоляції, зниження самооцінки, а також до виникнення тривожних і депресивних станів. Важливо забезпечити постраждалих професійною психологічною допомогою, безпечним середовищем та соціальною підтримкою.

Джерела та література:

1. Гошовська Д. Т. Емоційна депривація як негативний чинник формування патологічної особистості. Особистісне зростання: теорія і практика. Житомир, 2020. С. 76-78. URL: http://surl.li/ccnnxe.
2. Кульчицька А.В., Федотова Т. В. Особливості взаємозв’язку між конструктом професійного вигорання та проявом агресивних форм поведінки особистості. Психологічні перспективи. Випуск 34. Луцьк. СНУ імені Лесі Українки. 2019. С.80-94.
3. Резнік І. С.  Домашнє насильство як прояв психологічного насильства. Психологічні та педагогічні проблеми професійної освіти та патріотичного виховання персоналу системи МВС України. Харків, 2020. С. 330-333. URL: https://univd.edu.ua/general/publishing/konf/27_03_2020/pdf/103.pdf.
4. Цумарєва Н. В. Теоретико-емпіричне дослідження феномену емоційної депривації. Науковий вісник МНУ імені В. О. Сухомлинського. Психологічні науки. С. 62-69. URL: http://mdu.edu.ua/wp-content/uploads/psihol-visnik-21-12.pdf.