ДО ПИТАННЯ НІКОТИНОВОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Вживання тютюну є актуальною, сучасною, глобальною та міждисциплінарною проблемою через його широке поширення та загрозу здоров’ю людей. Згідно звітів Всесвітньої організації охорони здоров’я – паління є глобальною тютюновою епідемією, яка вражає приблизно 1,3 мільярда людей у ​​всьому світі, і є основною причиною смерті, якій можна запобігти, і головною причиною неінфекційних захворювань.

Згідно показників Інформаційного бюлетня ВООЗ про контроль над тютюном (2017), в Україні палять понад 10 мільйонів дорослих – це 48% чоловіків та майже 13% жінок  [3]. Відповідно до результатів опитування Державної служби статистики України у 2017 році, майже 18,7% осіб у віці від 12 років палить щодня, а 38% з них палить понад 25 років. Є відомості, що середній вік, у якому посинають палити становить 12-13 років [3]. 

У деяких наукових розвідках зазначається, що паління – це шкідлива і некорисна звичка, а її психологічний механізм зумовлений не самими поведінковими появами, а емоційними та позитивними станами, які супроводжують цю поведінку [1; 2; 4; 5; 9; 10; 12].

На думку таких нацуовція як Згідно Ч. Цитренбаум, М. Кінгата У. Коена шкідлива звичка – це хвороблива поведінка, яка повторюється і яку людина не може контролювати самостійно. 

Щодо визначення феномену  «шкідлива звичка», можна виділити деякі його складові: це прояв соціальної поведінки, який є руйнівним та шкідливим; це  прояв психологічного дискомфорту. Шкідливі звички пов'язані з дією шкідливих мікросоціальних, соціально-психологічних та індивідуально-біологічних факторів; шкідливі звички можуть впливати на соціальну самореалізацію та  приносити шкоду навколишнім [7].

Науковці Б. Верпланкен та С. Фаес зазначають, що самоконтроль шкідливих звичок може знижувати їх руйнівний вплив. Однак зв’язок між самоконтролем і позбавленням від шкідливих звичок досі вивчено недостатньо. Хоча самоконтроль допомагає пригнічувати шкідливі звички, він не гарантує повного звільнення від них [6].

Згідно наукових поглядів О.М. Маюрова, звички людини набуваються протягом життя і є  соціально детермінованими. Звичка формується так: програмування-використання-звичка-установка  [11].

Однак, щоб кинути палити, недостатньо виявити та «контролювати» куріння, а розглядати продовження куріння як шкідливу звичку виявилося нереальним.

Таким чином, термін «шкідлива звичка» слід використовувати до паління по відношенню до його ранньої неклінічної стадії.

З огляду на соціокультурні, психологічні та психофізіологічні аспекти паління, схему формування звички можна використовувати для аналізу стадій розвитку тютюнової залежності.

Визнання паління формою наркоманії стало можливим завдяки розвитку медицини та офіційному визнанню Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) у 1974 році тютюну як речовини, що викликає фізичну залежність.

Згідно з визначенням ВООЗ, залежність описується як «циклічний або хронічний стан сп’яніння, спричинений повторним вживанням природних або синтетичних речовин» [3]. Синдром залежності визначається як «сукупність фізіологічних, поведінкових та когнітивних явищ, коли вживання певної речовини або класу речовин стає пріоритетним у системі цінностей людини».

Ключовим клінічним проявом тютюнової та нікотинової залежності є синдром патологічного потягу до паління, який характеризується сильною, а іноді й неконтрольованою тягою до вживання психоактивних речовин [8].

За узагальненням О.І. Сперанської, пристрасть до тютюну – це патологічна напруга бунтарських, спонтанних, гнівних почуттів, інфантильна спроба «контролювати» себе, поєднання власної діяльності та діяльності інших, характеризується  порушенням планування та прогнозування реакції.

 Інтенсивність  вияву симптоматики на різних стадіях тютюнової залежності не однакова. Тому потяг на першопочатковому етапі розвитку залежної поведінки характер «бажання-бажання», тобто спроба «спробувати і спробувати себе».

У разі тривалої адикції, що виникає на фоні постійного паління, сила спокуси зумовлена глибиною й вираженістю емоційних розладів, а також втратою або зниженням контролю над появою, перебігом і зникненням думок та ідей, пов’язаних із палінням [8].

У 10-й (переглянутій) редакції Міжнародної класифікації хвороб «Нікотинова (тютюнова) залежність» внесена до розділу «Психічні та поведінкові розлади, пов’язані з вживанням психоактивних речовин» (F10–F19) [3].

Клінічні критерії тютюнової залежності включають:

• підвищення толерантності до нікотину, яке виникає через тривале паління (понад 3–5 років), тобто необхідність збільшення кількості нікотину для досягнення фізіологічного комфорту і бажаного психологічного ефекту;
• розвиток синдрому відміни під час перерв у палінні;
• постійне бажання кинути палити та багаторазові невдалі спроби це зробити;
• продовження паління, незважаючи на присутність фізичних або психічних розладів, спричинених палінням [8].

Таким чином, у клінічному підході залежність від тютюну є рецидивуючим залежним розладом, що характеризується нездатністю зменшити чи відмовитись від тютюну та наявністю симптому відміни у ситуації відмови від паління.

Тютюнова залежність має унікальні риси, що відрізняють її від інших форм залежності. Зокрема, не спостерігається різкого погіршення особистості або виражених психоорганічних симптомів [8].

Нікотинова залежність, за її визначенням, є клінічною формою патологічного процесу, який феноменологічно стосується контролю «Я» у сфері мислення, зокрема в аспектах виникнення й припинення спогадів, ідей, бажань і переосмислення. Тютюнопаління включає такі складові, як синдром патологічної тяги, симптоми відміни, ремісії та рецидиву. Таким чином, поведінка курців має ознаки адиктивної поведінки, яка є стереотипною, фіктивно-символічною формою психологічного захисту та адаптації [1; 2; 4; 5; 9; 10; 12].

Висновки

Теоретико-методологічний аналіз досліджень, присвячених проблемі нікотинової залежності, дозволяє стверджувати, що найбільш поширеним і загальноприйнятим визначенням адиктивної поведінки є прагнення відійти від реальності шляхом покращення психічного стану через споживання психоактивних речовин або за рахунок постійної фіксації уваги на певних предметах чи видах діяльності, які викликають інтенсивні емоції.

У 10-тій (переглянутій) редакції Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10) «нікотинова (тютюнова) залежність» входить до розділу «Психічні та поведінкові розлади, пов’язані з вживанням психоактивних речовин».

Клінічні критерії тютюнової залежності включають: підвищення толерантності до нікотину внаслідок тривалого паління: це проявляється у необхідності збільшення дози для досягнення фізіологічно комфортного стану або бажаного психологічного ефекту; синдром відміни під час тривалих перерв у палінні, що супроводжується фізичним і психологічним дискомфортом; безуспішні спроби кинути палити: незважаючи на наявність мотивації, індивід не може відмовитися від паління через рецидиви; продовження паління навіть при наявності фізичних або психічних розладів, викликаних цією звичкою.У рамках клінічного підходу тютюнова залежність розглядається як рецидивуючий розлад, який характеризується нездатністю обмежити споживання тютюнових виробів та розвитком синдрому відміни при спробах припинити паління. Це підкреслює складність боротьби з залежністю та необхідність комплексного підходу до її лікування.

Список використаних джерел

1. Алкоголізм і нікотинова залежність: термінологія та класифікація. (2017). Київський національний університет.
2. Вплив нікотинової залежності на когнітивні функції у молоді. (2020). Проблеми сучасної психології, (3), 98-105.
3. Вплив тютюну на здоров'я. (2023). Вікіпедія.
4. Генетика нікотинової залежності. (2023). Психологія і особистість, (1), 45-58.
5. Ефективність психотерапевтичних інтервенцій у подоланні нікотинової залежності. (2018). Актуальні проблеми психології, (1), 77-85.
6. Залежність. (2023). Вікіпедія.
7. Знання підлітків щодо вживання психоактивних речовин. (2019). Ужгородський національний університет.
8. Крамченкова В.О.   Мотиваційно-потребова   модель   тютюнової  адиктивної поведінки. (2017). Вісник ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. (56), 96-108.
9. Крамченкова В.О. Структурно-змістовні характеристики особистісних сенсів підлітків-курців. (2016). Науковий вісник ХДУ. (2), 58-62.
10. Куріння: як побороти залежність?. (2023). Міністерство охорони здоров'я України.
11. Моніторинг адиктивної поведінки харківської молоді: концептуалізація даних емпіричних спостережень. (2016). Український соціум, (4), 42-56.
12. Профілактика тютюнопаління у середовищі підлітків. (2022). Освітній простір України, (2), 142-143.